Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, Батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна.
Буває, часом, сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,– оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є – дорога, явори, усе моє, все зветься – Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори.
Україна – неозорі простори рідної землі, що прослалися від Карпат до Чорного моря. Україна – це історія народу, який протягом багатьох років боровся за свою свободу і незалежність.
Україна – це рідна мова, яка, долаючи перешкоди і всілякі перепони, стала однією з найрозвинутіших мов світу.
Україна – наша Батьківщина. Василь Симоненко писав: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!»
1. Мати нагримала на свого сина, коли той не прибрав у своїй кімнаті. 2. Жодне погане слово не зривалося з уст батьків, доки Андрій дружив з Валентиною. 3. Микола матеріально допомагав Іванові у зв'язку з тим, що студенту важко вижити, навчаючись на платній формі навчання в КПНУ імені Івана Огієнка. 4. Мій татусь ніколи не поїде до Росії, бо вважає себе справжнім українцем. 5. Усі кинулись на зварену Марійкою страву, мов три дні не їли. 6. Мати гукає Тарасові, щоб йшов додому їсти, а догукатися не може, наче горло їй забили доломіти та магнезити.
