Я щаслива що народилися в Україні. Моя рідна країна славиться своєю красою незалежністю історією та мелодійністю . Українські пісні вони ніби зачаровують своєю мелозвочністю та западають в душу . А наша мова мов чисте джерельце яке постійно б'є гарними словами . Тож я згордістю скажу Я - українка !
Людське щастя - це щось неймовірне і прекрасне. Багато людей, що розчарувались у житті через власні невдачі, вважають, що щастя немає. Звичайно, що щастя існує, тільки не кожен розуміє, чим воно насправді є. Воно, як вітер: ми його не бачимо, але відчуваємо. Щастя існує в нашій душі, у нашому серці. Велика кількість сучасних людей впевнені, що щастя - це багато грошей, вдала кар'єра і таке інше. Але, на мою думку, щастя - це, коли є кому тебе зустрічати вдома, коли ти маєш кому сказати "я тебе люблю" чи "ти мені потрібен/потрібна", коли у тебе є власна сім'я, коли ти береш маленьке рученя своєї плоті і крові в свою руку і відчуваєш усю теплоту маленької істоти, яка згодом буде називати тебе мамою чи татом. Хіба ж це не щастя? Я не засуджую інших людей за їх думки щодо щастя людини. Адже в кожного щастя має якесь своє значення. Але наше щастя залежить лише від нас самих. І я вважаю, що для щастя людини потрібно лише одне - інша людина. А двоє людей, які щасливі разом, можуть пройти через усі перепони і створити для себе маленьку частинку щастя, яку неможливо купити і неможливо продати, і без якої просто неможливо жити. Ми живемо, щоб любити, а любимо, щоб бути щасливими...
Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся ставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось гати за випіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, це тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба.
Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.
