Моя країна зовсім недавно состоялась як Європейська країна, білем, сльозами, кров"ю, вана здобула це звання. зараз про нашу Україну знають у кожному куточку світу, Сьогодні часто можна почути, що наша країна ще дуже молода. Дещо дивно звучать такі слова, адже Україна має тисячолітню державну історію, яка сягає ще часів Київської Русі. Однак таке твердження все ж таки слушне, бо можливість по-справжньому творити власну державу українці вибороли менше двадцяти п"яти років тому, коли було проголошено незалежність України. Здавалося б, нарешті ми отримали те, заради чого сотні років відчайдушно боролися й гинули мільйони наших предків, а проте, отримавши таку бажану свободу, ми просто не знаємо, що з нею робити. У часи, коли вже жодна з країн світу не може нам диктувати свої правила, Україна, розривається щонайменше між трьома полюсами: приєдналася до Європейської Спільноти, подружитися з Америкою. У період, коли національна економіка спромоглася вийти на світовий рівень, урядовці виступають проти вступу України до Світової організації торгівлі.
Сижу зараз в лікарняному ліжку і дивлюсь на осінній дощ , і згадую вчорашній день... Ми з друзями збирались походити по калюжам ,після дощу.Мама дістала татову дитячу куртку ,яка була на мене зовсім велика.І заставила мене у ній іти до дрцзів.Я зівсно її зняв ,бо подумав що друзі глузуватимуть з мене.А надворі було холодно.Я весь час згадував про мамині слова " Не знімати куртку".Але сміх друзів також був важливим.Мені все було холодно і холодно.Звісно я простудився , але все - таки розпові матусі про цю історію .Вона ніжно мене пригорнула до себе і мені враз стало тепліше. А за вікнами плакав дощ
