Кожного дня,тільки-но прокинувшись,я чую веселе:"Доброго ранку!" і бачу найлагіднішу в світі посмішку-мамину. З цих слів і починається мій кожний день. Мама-це найперша людина, яка вчить мене бути доброю, чуйною та справедливою. Тільки вона може так лагідно мене посварити, вказати на мої провинності,і так ніжно пригорнути та поговорити зі мною, як із дорослою людиною. Мама багато розповідає мені про різні життєві ситуфції і завжди наголошує, що на погані вчинки не можна відповідати тим же. І завжди потрібно ставитись до людей так, як хотілось би, щоб люди ставились до тебе. Я дуже хочу бути схожою на свою маму!
Зима. Небо було сіре. Не світило сонце, не цвірінчали птахи. Вже темніло, а небо ставало все темніше й темніше. Незабаром я почув дуже великий дощ. Виглянув у вікно, а там: жодної пташки немає, все сіре, а небо чорне.
Зранку, коли я прокинувся, ніби нічого й не було. Кує зозуля, літають пташки, світить сонячне сяйво. Та я звернув увагу на небо. Воно було блакитне, наче намальоване. Я не повірив, адже ще вчора воно було сіро-чорне, а сьогодні вмить стало ніби прозоре.
Ось наскільки цікава природа подумав я. Тепер я кожного ранку гаю за небом та природою навкруги!
2. Чому Юрко сьогодні запізнився?
3. Коли пообідаєш, вимий посуд!