Одного разу жила була собі на дні Тихого океану нафта. Їй зовсім не подобався її зовнішній вигляд, проте якось перетвори люди нафту на пляшку.Вона була така щаслива.Згодом залили в ту пляшку питну слабогазовану воду. Колись у її початковому вигляді їй було так сумно та самотньо, а тепер вона стояла на вітрині великого та красивого магазину. Проходив чоловік те й купив її, випив воду та й викинув. Довго , дуже довго пляшка чекала на своє відновлення, але невдозі вона втратила надію. *** Через 10 років прийшов той чоловік і в решті решт дав друге життя пляшці- просто сміттю. ∞Виділене слово перевір у написанні( точно не пам*ятаю).∞
Книга — це скарбниця знань, яка містить духовні надбання багатьох попередніх поколінь. У моєму житті книга завжди посідала важливе місце. Я пам'ятаю враження раннього дитинства, коли я познайомився зі своїми першими книжками — українськими казками — які мені читала мама. Згодом, навчившись читати, я відкрив для себе захоплюючий та дивовижний світ, який дарують нам книги. Які це прекрасні відчуття — розгорнувши милі сторінки, поринути у світ, який створив письменник своєю майстерністю, слідкувати за життям улюблених персонажів, вболіваючи за них та майже зливаючись з ними.
Книги — морська глибина, Хто в них пірне аж до дна, Той хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить. (І. Франко)
Коло моїх читацьких інтересів досить широке, але найщиріший відгук у моїй душі мають твори українських письменників. Вразив мене роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Тернистим і нелегким був шлях Марії Заньковецької, української актриси, на сцену. Дуже вразлива від природи, наділена глибоким даром співпереживання, вона постійно шукала можливість висловити думки і почуття, які сповнювали її. Майбутня актриса з юних літ виступала в любительських спектаклях і концертах.
“Я кохалася в мистецтві, любов до сцени стала моїм життям,” – зізнавалася Заньковецька вже пізніше. Геніально обдарована сценічно, вокально й пластично, вона сорок років владарювала на сцені, сіяла захват, хвилювала уми. Усе працювало в неї на образ: міміка блідавого обличчя, погляд очей, промовисті жести рук.
Марія Костянтинівна створила цілу плеяду хвилюючих образів, показала тяжкі страждання жінок, бідних і знедолених. Одночасно вона підкреслювала їх духовну красу, життєстійкість, оптимізм, прагнення до знань, до щастя. Героїні Заньковецької не тільки сумують над своєю долею, а й протестують, гнівно викривають соціальну несправедливість.
