Усе у Всесвіті створено гармонійно. Коли йдеться мова про гармонію між людиною та природою, постає питання про їхній взаємозв'язок та відданість один одному. Природа може прожити без людини, а от людина без природи - ні. І лише від людини залежить, якою буде природа навколо нього. Адже природа - це не лише фізичне життя людини. Коли кожен на своєму місці, то народжується духовна цінність. В поєднанні з природою, далеко від шуму міста та машин людина може відчути те духовне наповнення, яке буває лише на природі. Без технічного прогрессу неможливе наше життя. Але без природи неможливо розвиватися духовно. Природа надає сили та бажання бути кращим.
Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя
"Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя", - дорікав своїм сучасникам славетний Кобзар, Тарас Григорович Шевченко, у творі "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє". У цьому вірші поет дуже емоційно і натхненно доносив до людей край важливу думку: не варто сліпо копіювати чужий досвід, чужі думки та ідеї, а треба жити своїм розумом. Брати від інших те, що є корисним, але думати власною головою. Треба мати почуття національної гідності, бути патріотом.
Майже кожен українець пам'ятає повчальну цитату з цього вірша: ...Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь...
Але мало хто пам'ятає продовження цієї цитати, хоча воно є не менш повчальним:
...Бо хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають...
"Матір" - це Україна, це рідна земля, що породила нас. Цими словами Кобзар нас попереджує, що людина, що забуває свою країну та свій народ, не буде щасливою.
Літо – найтепліша пора року.Гроза влітку явище часте. Наближення грози відчувається заздалегідь. Спочатку змінюється повітря – воно стає вологим і важким та ніби придавлює нас до землі. Небо поступово затягується низькими темними хмарами, закриваючи тьмяне сонце. Дзвінка тиша повисає в густому повітрі, а потім настає час вітру. Він різкими поривами хитає віти дерев, крутить хоровод з легких речей, що вирвав з рук людей чи безсоромно вкрав зі столиків відкритих кав’ярень. І чим дужчий вітер, тим ближче дощ. Потім десь удалечині чується перший рокіт грому. Люди поспішають ховатися у приміщення. Повітря стає все важчим. А за кілька хвилин уже видно тонкий струмок яскравої блискавки, що розколює темне небо. Гримить грім – усе ближче й ближче. Наступна іскра блискавки сполохує вже зовсім поруч – і чується тріск у електричних проводах, що висять над вулицею. С першими краплями дощу напруга в повітрі спадає, стає легко дихати, віє прохолодою і свіжістю. Навкруги розтікається приємний аромат мокрої землі. Гримить усе частіше й ближче, і вулиці пустіють… Зараз почне свій дикий танок неприборкана стихія.
Усе у Всесвіті створено гармонійно. Коли йдеться мова про гармонію між людиною та природою, постає питання про їхній взаємозв'язок та відданість один одному. Природа може прожити без людини, а от людина без природи - ні. І лише від людини залежить, якою буде природа навколо нього. Адже природа - це не лише фізичне життя людини. Коли кожен на своєму місці, то народжується духовна цінність. В поєднанні з природою, далеко від шуму міста та машин людина може відчути те духовне наповнення, яке буває лише на природі. Без технічного прогрессу неможливе наше життя. Але без природи неможливо розвиватися духовно. Природа надає сили та бажання бути кращим.
Подробнее - на -