моє село
маленька крапелька величної держави —
моє село, багато є таких!
зазнало лиха, бідувань і слави
воно живе і вічно буде жить!
нашому селу літ триста п'ятдесят, різні версії є про його назву.
що чумаки возили сіль із криму й заїжджали часто у корчму. і що перший переселенець дав назву свою. що княгиня софія кантимирівна правила нашим селом. мала маєток, роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. і церква теж була. і люди добрі, прості, роботящі, умілі та тямущі. і пісня сходила із уст сама.
мала рогань, так звуть моє село, зручно примостилося біля швидкоплинної річки, затіненої верболозами.
це частина моєї рідної вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим.
у ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя.
дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах.
через усе село в'юнко в'ється, мов стрічка, бруківка-шлях, що єднає нас і місто харків.
я живу і снюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє.
я уособлюю малороганську землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є дивом калиновим, чарами барві
Життя людини нерозривно пов'язана з рідною природою, з землею. Земля – це наша годувальниця. Людина живе і трудиться на ній, ділить з нею радість і горе. Іноді хочеться пройтися тихим кроком, вдивляючись у кожний горбок, кожну травинку, кожну берізку. Багато пережила наша земля весняних злив, якими напувала посіяне зерно, зимових заметілей, які вкривали білими снігами поля і ліси. Скільки земля пережила разом з людиною радості і скільки болю завдають їй бездушні люди, які творять добрі справи! Все може рідна земля зробити для людини. Вона може нагодувати хлібом, напоїти чистою водою, здивувати своєю красою. Ось тільки захистити себе не може.
Захист рідної землі – це святий обов'язок всіх.