Не тратити воду на що несуть. Не допив остав вип'ємо хтось інший. Якщо не берегти воду зникне людство робіть все щоб води було багато і вона була чистою
Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли панувати. Т. Шевченко Увагу багатьох людей привертало славне минуле України. Не один митець присвятив свої твори тому ж феноменові Запорозької Січі. Але, на мій погляд, ніхто так поетично не оспівав "славу козацьку", як Тарас Шевченко. У минулому рідного краю увагу Великого Кобзаря привертав перш за все героїзм народу, його безмежна відвага, сміливість. Тяжкою була доля українського народу за часів турецько-татарської навали. Скільки беззахисних людей було вбито, полонено в рабство! Єдиним захисником українців від хижацьких нападів ворога було січове козацтво. З метою попередження набігів орд та визволення полонених влаштовували запорожці морські походи на Крим і Туреччину. Один з таких походів покладено в основу поеми "Іван Підкова" Тараса Шевченка. Іван Підкова був одним із керівників визвольної боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. І хоча ніяких відомостей про його участь в морських походах немає, Тарас Шевченко припустив, що він міг бути не тільки учасником, а й ініціатором такого походу. У творі не змальовано власне битву запорожців з ворогом, немає картин покарання загарбників чи визволення полонених. Але сам факт походу на Царград у відносно спокійний час говорить про мужність народних месників. Не лякають козаків ні "чорні хмари", ні синє море, що "звірюкою то стогне, то виє", ні "хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба", не мліють їхні серця, бо "тільки того й треба". Дивиться уважно отаман, чи не видно ворога: Поглядає сюди-туди — Де-то буть роботі? Кількома рядками поет окреслює одностайність усієї січової громади, що так приваблювала його в козацтві. Так, на пропозицію отамана "поїхати в гості" в Царград, запорожці разом "заревіли", погоджуючись. Отамана в поемі зображено розсудливим, мудрим керівником, що пам'ятає про свої моральні обов'язки перед рідним народом і є прикладом для січовиків. Велике значення у справі пробудження і зміцнення національної самосвідомості українців Тарас Шевченко надавав відображенню в літературі історії нашої країни. Тому так часто, читаючи спадщину Великого Кобзаря, ми ніби гортаємо героїчні сторінки історії українського народу
Скільки існував наш народ, стільки вкладав він свою мудрість у прислів’я та приказки. У них вся сила народного розуму, у них і заповіт нащадкам про те, як поводитись за життям і людьми, і розмірковування над важливими вічними питаннями. Знайомлячись із народними прислів’ями та приказками, я відзначив для себе, що вони зачіпають усі теми, які тільки можуть бути цікавими людині: є приказки про Батьківщину, про природу, про працю, про гроші, про здоров’я та хворобу, про добро і зло, життя та смерть, про родину. Не знайдеш і слів, щоб висловити всю глибину простої людської мудрості, яка прихована у таких коротких висловах! Мені сподобалися приказки та прислів’я, присвячені темі кохання. У них наших предків щодо цього вічного почуття, і норми народної моралі. Сила почуття і вічність справжнього кохання передано у таких прислів’ях: «Любов — не пожежа, займеться — не загасиш», або: «На любов і смак — товариш не всяк», «Не до чари, як хто кому не до пари». Висловлено у народній творчості і безкорисливість, щирість у почуттях: «Нехай борщ без сала, аби душа пристала», «Хоч у курені, аби до серця мені», «З перцем чи не з перцем, аби з добрим серцем». Читаючи художні твори, я часто дивувався з того, як вміло описує письменник красу дівчини, які епітети добирає, як влучно та поетично порівнює дівочу вроду з явищами природи. Тільки знайомлячись із народною творчістю, я зрозумів, що майже всі порівняння взяті саме з фольклору, а вже потім вони пішли мандрувати сторінками художніх творів. «Дівчина, як калина, як ясна зоря», «Красива, хоч з лиця воду пий», — все це взято з безмежної поетичної народної творчості. Багато створено прислів’їв та приказок і про працю, навчання: «На дерево дивись, як родить, а на чоловіка — як робить», або ще; «Перемагай труднощі розумом, а небезпеку — досвідом». Сказав наш народ і про навчання, про мудрість: «Мудрий не есе каже, що знає, а дурний не все знає, що каже». Мені дуже сподобався цей влучний та іронічний вислів! Я вважаю, що кожному з нас треба цікавитись народними прислів’ями та приказками, бо вони роблять наше мовлення виразнішим, а самі є справжнього скарбницею мудрості. Запам’ятаймо ж їх на все життя, бо не на користь книжку читать, коли лише вершки хапать!
Не тратити воду на що несуть. Не допив остав вип'ємо хтось інший. Якщо не берегти воду зникне людство робіть все щоб води було багато і вона була чистою