ответ: Мова народу - кращий цвіт усього його духовного життя. Покоління народу проходять, але результати життя кожного покоління залишаються в мові. Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує всі покоління народу в одне велике історичне ціле. Вивчаючи рідну мову, дитина починає пити духовне життя й силу з рідного слова. Рідна мова незборна таїна, яка робить народ народом і увічнює найтонші порухи його душі. Мова нам, як друг і порадник. Мова нас навчає, як учитель. І кожне її слово, немовби, виплекана квітка з неповторним ароматом, а не гіркий присмак полин трави.
Объяснение: я не знаю пока как подчеркнуть. Если что отправлю позже.
За яку працю треба більше поважати людину – за фізичну чи інтелектуальну?
Особисто для мене повага до тієї чи іншої людини не пов'язана з її фізичною чи інтелектуальною працею. Тобто я не можу сказати, що поважаю всіх людей за їх фізичну працю і автоматично не поважаю за інтелектуальну. Поважаю людей за їх чесність, щирість, мудрість, щедрість, здатність до самопожертви тощо. А ці якості можуть належати як тій людині, яка працює інтелектуально, так і тій, яка працює фізично.
Інша справа, що люди, які працюють фізично у нашій країні у переважній більшості не забезпечені фінансово на належному рівні, а особисто для мене це і є неповага до них. Фізична праця знецінена і на це хотілось би звернути увагу тих, хто знаходяться при владі.
Я поважаю хліборобів, шахтарів, слюсарів, столярів, вчителів, дизайнерів, системних адміністраторів – людей будь-якої професії, якщо вони професіонали у своїй справі, поліпшують життя людей результатами своєї праці, мають певні моральні якості, які, наприклад, не дозволяють брати хабарі на робочому місці. Такі люди, однозначно, заслуговують на повагу.
ак, у вірші «За сонцем хмаронька пливе…» Т. Шевченко поетично змалював захід сонця. Хмаринка, море неначе оживають і сприймаються, як живі люди. Такий прийом називається персоніфікацією, і автор доцільно використовує його, створюючи дивовижну картину природи:
За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море…
Зміну дня і ночі змальовано як боротьбу добрих і злих сил, і тому звичайне природне явище сприймається, як казкове.
Як відомо, увечері завжди з’являється туман, який у вірші Т. Шевченка уособлює собою злу й ворожу силу. Таке споглядання викликає у ліричного героя печаль. Хоча насправді сумні думки поета викликані проблемами життя, від яких не може відволікти навіть краса природи.
В іншому вірші, «Садок вишневий коло хати», поет зображає типову картину. Теплий весняний вечір, цвітуть вишневі садки, гудуть хрущі, сім’я зібралася вдома на пізню вечерю після важкого трудового дня. Втомлена мати заснула, присипляючи маленьких дітей. І не спить лише соловейко, даруючи всьому живому свою пісню.
Неначебто ідилічна картинка. Та плугатарі, що йдуть з плугами, втомлена мати, дівчата, що йдуть з поля, нагадують про реальне життя, яке насправді не таке красиве.
У віршах, присвячених природі, Т. Шевченко виступає як тонкий лірик і людина, що любить свій рідний край.