Розквіла весна в нашій Україні. Зовсім зійшов сніг вже, зеленіє травка. Біля нашої школи ми з хлопцями вирішили посадити дерева. Ми пішли до нашої вчительки, розповели про нашу ідею. Вона погодилась з нами та казала, що доможе нам. Ми домовилися посадити дерева наступній суботи. У призначений день ми прийшли до того місця, де нас вже чекала наша вчителька, а також кілька хлопців зі старших класів. - Друзі мої! - почала вчителька. - Сьогодні ми з вами посадимо десять дерев. А потім, через роки, десятиріччя ви ходитиме самі, з вашими дітьми, будете розповідати, як ви саджали їх сьогодні. І почалася робота. Ми спочатку викопали ями для дерев, потім посадили, а потім закріпили їх, щоб вони не зламалися через ветір. Усього було пл п'ять дубів та п'ять осик. Втомлені нашою працею, ми пішли по домівках.
Коли збувається те, про що так довго мріяв, настає найкращий день у житті. Або ціла череда щасливих та радісних днів. Кожного ранку, прокидаючись, я розумію, що сьогоднішній день буде найкращим. Чому? Я дуже хотів мати собаку, просто марив цим бажанням. Чотири роки тому сусідська собака Лайма народила щенятко. Воно було жовте, аж золоте, з білою плямочкою на короткому носику. Пухнасте й ніжне, воно невиразно пахло малим дитям, маминим молочком та ще чимось невловимим та милим. Щойно я побачив це створіння, в ту ж мить мене просто затопила ніжність та любов до нього. Я відчув всю повноту щастя, коли мені дозволили взяти його собі. Собаче дитинча підростало, стаючи з кожним днем все гарнішим, розумнішим та все більше схожим на справжню лисицю. Так його й назвали - Лис, пестливо - Лися. Ми стали найближчими (так і хочеться сказати - людьми), тому що за будь-яких обставин завжди розуміли один одного без усяких слів. З тих самих пір, прокидаючись уранці, я бачу його радісні, сповнені любові і чекання очі. З тих самих пір я відчуваю себе щасливим кожного дня.
