История Украины- составляющая всемирной Истории. Истоpия - это человеческая память. Как нельзя представить человека без памяти, так не существует народа без истории. История - это опыт поколений. Она учит что нужно взять с собой в будущее, а лучше оставить, как воспоминание. Учет положительного опыта, дает возможность выйти на новый уровень развития, избежать ошибок, которые допускали наши предки, убережет нас от просчетов в настоящем. История украинского народа переполнена трагическими страницами. Но это наше наша память, и мы имеем повод для гордости.
Стиль - научный
Объяснение:
Надеюсь что
Відповідь:
Значущими частинами слова є корінь, суфікс, префікс, закінчення.Префікс — це значуща частина слова, яка знаходиться перед коренем і слугує для утворення нових слів. Суфікс — значуща частина слова, яка стоїть після кореня і слугує для творення слів із новим лексичним значенням. Закінчення – це змінна частина слова. Щоб правильно написати слово, треба знати, з яких частин воно складається.Так.Спільнокореневі слова — це слова зі спільним коренем, але з різними лексичними значеннями.Слова, які мають спільну частину — корінь та однакове значення.Тато —Татко, татусик; бабуся — Бабусенька, бабусечка, бабуня, бадунечка; матуся — Матінка, матіночка, матусенькаЗакінчення виражає його граматичне значення, а також слугує для зв’язку слiв у словосполученнi й реченнi.Суфікси : -к- о (татко), -ок (дружок), -ик (Тарасик), -ець (братець), -иц'- (а) (сестриця), -ичка (молодичка), -инка (дівчинка), -очк- а, -ечк- а, -очок, -ечок (невісточка, донечка, синочок), -оньк- а, -еньк- а ( дівчинонька, бабусенька), -ун'- (а) (матуня), -ус'- (а) (матуся); похідні -усеньк- а, -унечк- а, -уньчик, -усечк- а (бабусенька, матунечка, татуньчик, бабусечка)Змінні слова набувають різних форм, змінюючи своє закінчення за відмінками, родами, числами.Усі змінні слова мають закінчення. Незмінні - слова,що не мають закінчення, граматичних форм .Вони завжди вживаються в одній формі.9.За домогою закінчення
Пояснення:
Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо "Люлі, люлі, прилетіли гулі", "Котку, котку-рябку", "Ходить сон коло вікон". Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: "Ходить гарбуз по городу". Підростаємо ми, дорослішають наші пісні. Уперше десь біля вогнища під час відпочинку мама навчила мене співати маршових пісень, серед них мені дуже подобаються ті, що колись правили за гімн України, — "За Україну", "Не пора". Особливо подобається "Гей, у лузі червона калина". Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.
Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.