В октябре исполнилось 50 лет ведущему российскому исследовательскому институту в области биотехнологий — Государственному научно-исследовательскому институту генетики и селекции промышленных микроорганизмов (ГосНИИгенетика), входящему в Национальный исследовательский центр «Курчатовский институт». Президент НИЦ «Курчатовский институт» Михаил Ковальчук рассказал «Известиям» о том, как с биотехнологий развивать сельское хозяйство и уберечься от новых биотехногенных угроз.
— Казалось бы, ядерная физика, с которой начинался Курчатовский институт, и биология с генетикой — довольно различные научные дисциплины. Как они оказались объединены в единый исследовательский центр?
— Мне приходится часто слышать вопрос: какое отношение имеет Курчатовский институт к биологии? Так вот, самое прямое! Именно здесь, еще в 40-е годы века, во времена запуска советского атомного проекта, стало понятно, что необходимо изучать влияние радиации на человека и искать защиты от нее. Тогда это была совершенная terra incognita. Практически одновременно с ядерной физикой в Лаборатории № 2 (как тогда назывался Курчатовский институт) развернулись медицинские радиационно-биологические исследования. И еще до войны биогенетические исследования в нашей стране были абсолютно на мировом уровне.
Розрізняють 5 форм тромбоцитів:
1) юні (0-0,8%);
2) зрілі (90,1 -95,1%);
3) старі (2,2-5,6%);
4) форми роздратування (0,8-2,3%);
5) дегенеративні форми
(0-0,2%).
Лейкоци́ти (грец. leuko — білий), білокрівці, білі (безбарвні) — кров'яні клітини, які складаються із цитоплазми і ядра; утворюються в червоному кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах. На відміну від еритроцитів, що рухаються завдяки току крові, лейкоцити здатні самі активно рухатись подібно до амеби, проникати крізь стінку капілярів і виходити у міжклітинний простір. Лейкоцити виконують важливу функцію захисту організму від проникнення хвороботворних мікробів. При пошкодженні шкіри вони направляються із судин у тканини, до рани, де захоплюють бактерії і перетравлюють їх. Цей процес називається фагоцитозом, а білі кров'яні клітини, що здійснюють цю функцію, — фагоцитами.
Є кілька видів лейкоцитів, різних за розмірами, будовою і функціями. Усі вони мають ядро. Форма лейкоцитів непостійна, змінна. Окремі види (лімфоцити) дозрівають у вилочковій залозі (тимусі) й лімфатичних вузлах. Ці лімфоцити потрапляють у кров разом з лімфою. Лейкоцити руйнуються в селезінці та місцях запалення. Живуть від кількох діб до кількох десятків років. Ті лейкоцити, що утворюються в лімфатичних вузлах, живуть від 100 до 200 діб. Лейкоцитам, на відміну від еритроцитів, властивий амебоїдний рух, завдяки чому вони здатні проходити крізь стінки найменших кровоносних судин і рухатися між клітинами. Збільшення лейкоцитів понад фізіологічну норму називають лейкоцитозом. Він розвивається при запальних процесах, інфекційних захворюваннях, після споживання їжі та під час важкої фізичної праці. Зменшення кількості лейкоцитів у крові нижче норми називають лейкопенією, її спричиняють деякі інфекційні захворювання, а також променеве враження організму. Основна функція лейкоцитів — захист організму від еритроцитоплазматичних чужорідних предметів.
До групи лейкоцитів відносяться лімфоцити — білі кров'яні клітини, що знаходяться переважно в лімфі. Лімфоцити також відіграють велику роль у захисних реакціях організму, зокрема в утворенні імунітету.