Одного разу мені довелася можливість побувати в...космосі! У справжнісінькому. Я приїхала на космічну станцію, де мене досить довго тренували дорослі люди. Я успішно проходила всі тренування, каталася в центрифугах, немов на атракціонах в лунопарку. Надалі мене нарешті допустили до польоту на ракеті!
Мене нарядили в костюм космонавта і посадили на моє місце в ракеті. Спочатку було страшно, вона різко піднялася з землі і вирушила в нікуди на шаленій швидкості, зі страху я закричала, але мене все ранво ніхто не чув. Незабаром ракета почала летіти повільніше і я зрозуміла - я в космосі. Я почула команду бази, що я можу відстебнуться і побродити по ракеті. Я відстебнулася і спробувала на смак спеціальну їжу з тюбиків. Всі предмети не підкорялися тяжінню землі, навіть я не могла щільно стояти на ногах. І незабаром я отримала дозвіл надіти скафандр повністю і вийти у відкритий космос.
Я відкрила двері ракети і опинилася в бездонному темному просторі, в якому було неможливо багато кольорів і відтінків. Фіолетовий, синій, чорний. Зірки здавалися шалено близькі і величезні. Тут було холодно, і повітря для мене вже практично не залишилось. Я повернулася в ракету, захоплюючись тільки що побаченим.
Потім...продзвенів будильник, я прокинулася і зібралася в школу. Але я впевнена, що літала я по справжньому, тому що на языыке я досі відчуваю присмак бридкої їжі з тюбиків, а мої очі ніколи не забудуть тієї космічної краси"
Весело смеясь и играя на ходу, мальчик и девочка бежали к ручью. Ручеек был совсем маленький и едва мог пробиваться по руслу, но детям не было до этого дела. Они спешили увидеть его потому, что это было особенное место, специальное место, это было ИХ место. Здесь они могли быть кем угодно, можно было лечь на траве и смотреть в небо под звук льющейся воды. Можно было даже перекусить если повезет. Они не помнили как нашли это место, в их маленьких головах не задерживались такие мелкие детали. Здесь они были счастливы. Оба знали, когда стемнеет надо возвращаться. Ночь в этих местах не приносит добра. Но пока солнце светит и ручей счастья бежит в их венах, жизнь прекрасна. Засыпая, мальчик и девочка хотели чтобы поскорее наступило утро и они снова могли отправиться к ручейку. Но время шло, а сон не кончался, утро все не наступало. Для двух отравленных медвежат утро больше не наступит, потому что охотники отравили ручей. Здесь дети могли быть кем угодно, но стали добычей людей
ответ к заданию по русскому языку
