Ліси розташовані на півночі та заході рівнинної частини України. Вони займають близько 24 % території країни. У їх межах розрізняють зони мішаних (17 % площі) і широколистих лісів (7 % площі). Мішані ліси у нас часто називають Українським Поліссям. Їх південну межу визначають за умовною лінією, що проходить поблизу міст Володимира-Волинського – Луцька – Житомира – Києва – Ніжина – Кролівця – Глухова. На півдні ці зони поступово переходять у лісостепову зону. Українське Полісся є частиною великої Поліської низовини, яка простягається на територію ще трьох держав – Білорусі, Польщі та Росії. Тому чітких природних меж Українського Полісся не існує.
Зона широколистих лісів займає західну частину України від Українських Карпат на схід до лінії Шепетівка – Хмельницький – Новодністровськ. Донедавна цю частину України відносили до лісостепової зони. Сучасні ландшафти тут справді подібні до лісостепу, але до активного розорювання земель 90 % території займали листяні ліси, від яких нині майже нічого не лишилося. Тому в історичному сенсі це крайня східна межа поширення у Європі широколистяних буково-дубових лісів.
Объяснение:
Прадавній український ліс – це зачарований світ, де річки й озера багаті на рибу, а кожна галявина дарує духмяні ягоди і гриби. Восени під ногами шурхотить опале листя, а навесні з-під снігу визирають проліски і сон-трава. Тут затишне, не надто спекотне літо. Зима помірно холодна. Щедро зрошена дощами земля дарує вологу струнким соснам, кремезним дубам, сторічним букам. Цілюще повітря пахне мохом і сосновою смолою. Річки повноводні, неначе водопілля ніколи не минає. Струмки звивисті, як велетенські змії, що ховаються у лісовій гущаві. Над берегами схиляються старезні верби. А над усім цим – густо-синє небо, яке тоне у чистому дзеркалі озер. Біля поліщукової хати лелека в’є гніздо, поряд із криницею росте кущ калини і стоїть, схиливши голову, журавель. І позирає мертвими вікнами місто Прип’ять, обпалене вічним болем чорнобильської катастрофи. Усе це – Українське Полісся…
