Yashil o'tlar — yashil- aniqlovchi(ot bilan ifodalangan)
Mana shu gullar — mana shu-aniqlovchi(olmosh bilan ifodalangan)
O'n beshta o'quvchi — o'n beshta-aniqlovchi(son bilan ifodalangan)
Shirin olmalar — shirin-aniqlovchi(sifat bilan ifodalangan)
Uzun ko'chalar — uzun-aniqlovchi(sifat bilan ifodalangan)
Pishgan mevalar — pishgan-aniqlovchi(sifatdosh bilan ifodalangan)
Gaplar:
Pishgan mevalardan yeb olinglar, big'ni sayr qilinglar va damingizni olinglar.
Uzun ko'chalar bo'ylab sayr etib yurardi.
O'n beshtacha o'quvchi besh baho oldi.
Mana shu gullarni sotib oldik.
1. Какие стадии развития феодальное государство в средние века?
1.1. Раннефеодальная монархия
1.2. Васально – сеньориаальная
1.3. Сословно – представительная монархия
1.4. Абсолютная монархия.
2. Укажите предпосылки усиления королевской власти в XIII–XIV вв.
1. Участие королей в Крестовых походах;
2. Раздача королевских привилегий герцогам и графам;
3. Поддержка церковью короля как помазанника Божьего;
4. Реформы Людовика IX и Филиппа IV; королю от горожан и мелких феодалов; английского короля.
3. Как изменялось управление гocударством с усилением власти короля?
Стало более централизованным, теперь владения и права короля на владения была увеличены, он имел гораздо больше, чем раньше. Более того, теперь король еще выше возвышался над государством, так как был защищен профессиональной армией и ополчением. И этим тенденциям никто не сопротивлялся, потому что это было лучше, чем междоусобицы между феодалами. Примером может быть Столетняя война, в рамках которой велась ожесточенная борьба за престол Франции между двумя династиями. И усиление английских королей и централизация государства казались более выгодными.
4. Какие причины процессу создания централизованного
государства в Англии?
Образование Централизованного Государства в Англии. Нормандское завоевание. Власть короля Англии была слабой, поэтому страна стала объектом частых нападений со стороны Дании. Когда англосаксы в 40-х годах XI в. подняли восстание против датчан, к ним на прибыл герцог Нормандский со своим войском.
Не все ответы мои! Я собрал ответы в один что не искали! Это сборник ответов.
Дух нації, що тотожний поняттю "дух народу", народжується з появою самої людської спільноти, яку називаємо народністю, чи етносом. Він забезпечує їй цілість і єдність, а водночас виступає як вияв універсального закону природи — її ієрархівму, що пронизує все, створене Богом. У всі віки дух нації був основою природної прихильності людини до власного народу. Ця прихильність (любов) — вічна і на ній ґрунтується відчуття Батьківщини.
Дух нації забезпечує народові стійкість — навіть у важких історичних обставинах. "Народ може від сильних утисків змінити зверхні ознаки своєї національності, але ніколи не змінить ознак внутрішніх, духовних" (Антонович В., 1991, с. 212). Так само і Д. Чижевський вважає, що "народна душа" — це сполучення надісторичних та історичних елементів. Перше з них, на його думку, не піддається змінам. Дух допомагає виживати національній мові, оберігає національну культуру, підтримує традицію.
Історія, зрештою, дає можливість зробити і таке суттєве зауваження: сила національного духу дуже зростає і стає непереможною, якщо він (дух нації) поєднується з ідеалом релігійно-духовним. Навіть дуже несприятливі історичні умови не можуть здолати народ, якщо він керується таким національно-релігійним ідеалом. Прикладом такої єдності духу є, зокрема, єврейство, чеченці у їх боротьбі з Москвою, ірландські патріоти — з владою Великобританії та ін.
Матеріальним втіленням духу нації є сам народ, його культура, мова, ідеологія, побут, звичаї, форми поведінки окремих членів спільноти тощо. Це — "обличчя національного духу". В історії людства таке "опредмечення" часто змінювалося і в різні періоди набувало різних форм. Залежно від історичної долі нації й волі самого народу, воно може бути гармонійним чи бунтарським, "оксамитним" чи жорстким, гуманним чи кровопролитним, — по-різному виявляти себе в стосунках людей, культурі. І якщо дух нації — вічний, по-своєму автономний, підпорядкований вищим законам, то форми його "опредмечення" зумовлюються історичними обставинами і особливостями життя народу. Немає сумніву, наприклад, що трактування вічного духу нації в середні віки було не таким, як у XX ст. Зокрема, очевидно, що перехід європейських народів до громадянського суспільства і відчуття ними власного розкріпачення у XVII—ХVІІІ ст. привело до їх активного національного самовираження, зокрема й в культурі. На цю обставину, до речі, посилаються комуністичні ідеологи. Помилково ототожнивши дух нації і цей її історичний вияв, вони поспішили оголосити націю явищем "історичним", "тимчасовим". Правда, однак, полягає в тому, що дух нації виявляє себе впродовж всього історичного життя народу, яке, зрештою, має свій початок та свій кінець