Первые предвестники искусства Возрождения появились в Италии в XIV веке. Художники этого времени, Пьетро Каваллини (1259—1344), Симоне Мартини (1284—1344) и (в первую очередь) Джотто (1267—1337) при создании полотен традиционной религиозной тематики отталкивались от традиции интернациональной готики, однако начали использовать новые художественные приёмы: построение объемной композиции, использование пейзажа на заднем плане, что позволило им сделать изображения более реалистичными, оживленными. Это резко отличало их творчество от предыдущей иконографической традиции, изобилующей условностями в изображении. Для обозначения их творчества используется термин
РОБЕРТ БЕРНС
(1759-1796)
"Незвичайна людина" або ще — "геніальний поет Шотландії",— так називав Вальтер Скотт Роберта Бернса, бідного селянина, який став видатним художником слова.
Його країна була країною героїчної і трагічної долі: в 1707 році вона після важкої багатовікової боротьби була об'єднана з Англією й відчула на собі її великий вплив. Внаслідок швидкого зростання буржуазних відношень, огороджування та промислового перевороту почали зникати стародавні кланові традиції, відбулося масове озлидніння вільних землеробів та дрібних ремісників. Два повстання проти англійців (1715 та 1745 років) були жорстоко придушені й призвели до ще більшого посилення гніту, податкового та бюрократичного натиску на найбідніше населення. Такою була соціально-політична ситуація, в якій розвивалася творчість Бернса. З ранніх років у його свідомості перепліталися загострене відчуття національної гордості за минуле Шотландії і скорботне відчуття трагізму її теперішнього становища.
