ответ:
прамировой язык — гипотетический предок всех существующих в мире языков, древний язык, от которого произошли все современные живые языки и языковые семьи, а также известные мёртвые языки, подобно тому, как широко признанный праиндоевропейский язык, реконструированный , является предком всех индоевропейских языков.
аргументы в пользу существования прамирового языка основываются на антропологии, направлении миграций людей и предположении о способности людей говорить. огромное количество времени, прошедшее с эпохи существования прамирового языка, не позволяет делать прямые лингвистические утверждения о его природе. используемые методы лингвистики в этом случае оказываются бесполезными.
теория моногенеза утверждает, что все известные языки произошли от общего предка, однако может оказаться так, что разные языки возникли независимо в разных группах древних людей от их методов коммуникации, существовавших до появления языка в том смысле, в котором мы понимаем его сейчас.
стоит отметить, что этот язык не обязательно является первым языком вообще, он лишь является предком всех нынешних языков. в прошлом бок о бок с ним могли существовать другие языки, которые затем вымерли. например, обсуждается гипотеза о том, могли ли говорить неандертальцы. если могли, их язык скорее всего не происходил от прамирового языка.
объяснение:
арабсько-хозарські війни були епізодом довгої боротьби між кочуючими на північ від кавказу різними і розташованими на південь від нього цивілізованими державами, коріння яких сягають глибокої давнини. головними шляхами вторгнень номадів були дар'яльська ущелина і каспійська брама, а тому розташовані південніше держави здавна прагнули їх контролювати. саме тому шахи держави сасанідів проявляли до них великий інтерес і розгорнули в v–vi століттях грандіозне фортифікаційне будівництво в дербенті[6][7], що став в майбутньому одним з ключових місць зіткнень хозар і арабів[1]. у цей час були зведені такі споруди, як дербентський мур і фортеця нарин-кала. варто відзначити, що в середньовіччі виникла легенда, згідно з якою всі ці укріплення звів олександр македонський, заточивши тим самим міфічні племена гог і магог[8]. саме завдяки цій легенді каспийска брама отримала свою другу назву — александрова брама. крім того, ранньосередньовічні автори асоціювали гог і магог з хозарами, які прийшли на зміну скіфам і гунам][9].
після того, як арабський халіфат підкорив державу сасанідів, араби успадкували проблему захисту своїх північних рубежів від номадів. проте на відміну від персів, які посіли глуху оборону, араби, слідуючи мусульманській концепції про поділ світу на дар аль-іслам («простір ісламу») і дар аль-харб («простір війни»), вважали своїм обов'язком ісламізувати племена номадів і включити їх землі до складу своєї держави[10]. тому східна частина кавказу (сучасні дагестан , азербайджан і іранський азербайджан) стала ареною регулярних військових дій між хозарами і арабами. головними цілями арабських військ були міста дербент, беленджер і семендер . через це хозарам довелося перенести свою столицю з семендер в більш віддалений і безпечний ітиль[11].
крім того, арабсько-хозарські війни були деякою мірою пов'язані з арабсько-візантійською боротьбою за східну частину анатолії, яка ічно примикає до кавказу. візантійські імператори розуміли, що хозарський каганат може бути для них дуже цінним союзником проти мусульман і прагнули зміцнити відносини з ним. тому у 705 році імператор юстиніан ii взяв у дружини хозарську принцесу[12][13]. можливість хозар і візантійців взаємодіяти через територію вірменії представляла для халіфату серйозну небезпеку, особливо враховуючи відносну близькість вірменії до сирії, в якій розташовувалася столиця омейядів — . тому деякі візантісти, зокрема, дмитро оболенський, називають головною причиною арабсько-хозарських війн прагнення мусульман позбавити візантію сильного союзника в особі хозарії[14]. проте ймовірніше, що самі візантійці спонукали хозар атакувати халіфат, прагнучи зменшити зростаючу напругу у своїх східних кордонів[15]. трохи пізніше, в 733 році, інший візантійський імператор, лев iii ісавр, заради зміцнення хозаро-візантійського союзу одружив свого сина і спадкоємця костянтина на хозарській принцесі чичак[16][17].
також як додатковий привід для конфліктів було висунуто припущення, що араби прагнули з їх взяти під свій контроль північну гілку великого шовкового шляху. однак історик джеральд мако оскаржує цю твердження, вказуючи, що затухання арабо-хозарських конфліктів відноситься якраз до часу найвищого розквіту шовкового шляху, тобто до другої половини viii століття[18].
Что же такое вода?
Сестра-тихоня воды сильнейшей взрывчатки – гремучего газа! И гремучий газ – разрушитель и созидающая жизнь вода состоят из водорода и кислорода. Но первый лишь простая смесь этих двух элементов. А в воде водород и кислород объединены в молекулы.
Более 200 лет назад Гумбольд и Гей-Люссак доказали, что два атома водорода и атом кислорода, соединяясь в молекулу, рождают воду.
Но какой кислород и какой водород? Ведь у водорода три изотопа – легкий, тяжелый, и сверхтяжелый. И у кислорода тоже три: у одного молекулярный вес – 16, у другого – 17, у третьего -18. Так вот вода, оказывается , смесь сорока двухвеществ – соединений трех разных водородов с тремя разными кислородами. В основном состоит она из воды легкой, но есть в ней и немного тяжелой, и полутяжелой и сверхтяжелой.
Вода – минерал (минерал – природное химическое соединение, образовавшееся в земной коре естественным путем) , минерал подлинный и самый удивительный! Ее, как и другие минералы, породила Земля на заре своей жизни, когда была раскалена как огонь. Сроднясь с расплавленными породами, вода застыла позднее в гранитах и базальтах. И поэтому из раскаленного гранита с шипением вырываются пары воды. А когда вулканы извергают из недр земли расплавленные лавы, то немало с ними выбрасывают и воды – 40 миллионов тонн каждый год. Эта вода никогда прежде не была на поверхности: поэтому и называют ее ювенильной – молодой. А "немолодой" воды с давних под "поселившейся" на поверхности Земли, очень много вокруг. Она то жидкая течет в реках и океанах, то паром стремится в облака, то льдами застывает в стужу. Вода – оборотень, единый в трех лицах…
Вода – поразительная жидкость: у нее есть аномалии!
Такая обычная, такая повседневная, домашняя! Мы привыкли к ней и не замечаем ее необыкновенных, удивительных, совершенно особенных свойств. Для воды будто законы не писаны: это своенравный аутсайдер в мире веществ. В природе она ведет себя не совсем так,как другие вещества. Но благодаря ее капризам жизнь смогла развиться и существовать в воде.
Первая аномалия: воде положено по ее химической структуре и классу веществ, к которым она принадлежит, плавиться и кипеть при температурах более низких, которых на Земле не бывает. Не было бы, значит, на Земле ни жидкой , ни твердой воды – только пар, если бы не эта аномалия, рожденная особыми связями молекул воды.
Вторая аномалия: высокая теплоемкость. У воды она в десять раз больше, чем у железа. Вода нагревается впятеро медленнее песка. Чтобы нагреть на один градус литр воды, тепла потребуется в 3300 раз больше, чем для нагрева литра воздуха. Зато, когда вода остывает, она отдает столько тепла, сколько забрала нагреваясь.
Из-за исключительной воды поглощать тепло температура ее при нагревании и охлаждении изменяется незначительно, поэтому морским обитателям никогда не угрожают ни сильный перегрев, ни чрезмерное охлаждение.