Відомий вислів - у людини без минулого немає майбутнього. Насправді, майбутнє таки є. Питання - яке?
Зараз у багатьох людей ставлення до життя складається так, ніби крім сьогоднішнього дня нічого й не було. Так зручно. Але рано чи пізно кожна людина усвідомлює, що вона, живучи сьогодні, є продовженням людей, які були до неї. Існують стосунки з ними, і ці зв'язки, нитки такі ж наочні, як і стосунки з людьми, що живуть зараз. Їх так само потрібно зберігати.
Якщо людина живе тільки сьогоднішнім днем, їй дуже важко усвідомити не лише категорію вічності, але й навіть категорію майбутнього. Звичайного майбутнього, яке настане за горизонтом її власної історії. Людина, що усвідомлює, що вона - частина тисячолітньої історії, розуміє, що в її житті можуть бути завдання, що на довгі роки випереджають термін нашего життєвого відрізка.
Коли йдеш багатьма старовинними вулицями Києва, де якісь старі будівлі стоять у розвалених будівельних лісах, частина - зруйновані, а на місці деяких вже побудовані бізнес-центри, складно відчути життя, яке тут вирувало сто чи двісті років тому. Те, що ми звиклися зі знищенням пам'яток історії, зрозуміло. Жорстоке ХХ століття принесло нашому народу безліч випробувань, корінних переломів. Аж надто часто переставали бути цінностями не лише минуле, духовність, культура, а й саме людське життя!
