1.1. Правила поведінки глядачів на стадіонах під час відвідування футбольних матчів (далі - Правила) розповсюджуються на Всеукраїнські змагання з футболу серед професіональних команд.
1.2. Регіональна федерація футболу та її футбольний клуб можуть вносити доповнення до Правил з урахуванням місцевих особливостей та стану конкретного стадіону.
II. Глядачі мають право:
2.1. Придбати квиток/квитки для перегляду футбольного матчу, що відбувається на відповідному стадіоні;
2.2. Зайняти на трибуні і секторі стадіону місце, вказане у квитку;
2.3. Користуватися послугами розташованих на стадіоні камер схову, ресторанів, буфетів, кафе, кіосків, гардеробів, пунктів медичної до туалетів тощо;
2.4. Підтримувати особисто обраний футбольний клуб (команду), окремих гравців і тренерів усіма незабороненими засобами і формами поведінки;
2.5. Отримувати інформацію щодо перебігу подій на стадіоні, за його межами, а також щодо змагань в інших містах.
III. Глядачі зобов'язані:
3.1. Дотримуватися громадського порядку та загальновизнаних норм поведінки;
3.2. Виявляти нетерпимість до порушників правопорядку;
3.3. Інформувати представників влади, служб безпеки, інших офіційних осіб про порушників Правил, скоєні та можливі порушення правопорядку, осіб та предмети, що викликають підозру;
3.4. Дбайливо ставитися до обладнання і майна стадіону та клубів (команд), які беруть участь у матчі;
3.5. Поважати уболівальників інших клубів (команд), футболістів, офіційних осіб, арбітрів, що обслуговують матч;
3.6. Виявляти повагу до національних гімнів, прапорів, символіки держав, ФФУ, ПФЛ та клубів (команд);
3.7. Виконувати вимоги стюардів, розпорядників, представників органів влади та безпеки щодо дотримання чинного законодавства, Правил, інструкцій, а у разі виникнення надзвичайної ситуації, вимог плану евакуації зі стадіону;
3.8. Сприяти отриманню насолоди від перегляду футбольних матчів всіма відвідувачами стадіону.
IV. Глядачам забороняється:
4.1. Вхід до стадіону у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння та вживання алкогольних напоїв і/або наркотичних речовин на території стадіону;
4.2. Перегляд матчу у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, вхід на стадіон із будь якими пляшками, метальними чи піротехнічними приладами або предметами, вибухівкою, вогнепальною та холодною зброєю, набоями;
4.3. Кидання на футбольне поле, в футболістів, арбітрів, тренерів або глядачів, їх транспортні засоби будь-яких предметів;
4.4. Розпалювання факелів або вогнищ;
4.5. Використовування грубих, нецензурних, образливих виразів, жестів, пісень, політичної пропаганди, а також застосування погроз та залякування;
4.6. Пропаганда расизму, дискримінація футболістів, тренерів, арбітрів, інших офіційних осіб та глядачів за національною ознакою або кольором шкіри;
4.7. Входження на футбольне поле, до місць розташування команд, арбітрів, делегата матчу, кімнати допінг-контрою, приміщень для офіційних осіб та ложі VIP або інших спеціальних приміщень стадіону;
4.8. Пошкодження майна та обладнання стадіону, клубів (команд), футболістів, офіційних осіб та їх транспортних засобів.
V. Відповідальність за порушення Правил:
5.1. Особи, що скоїли порушення Правил, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством України;
5.2. Організатори змагань, в особі уповноважених осіб стадіону і/або футбольного клубу - господаря, представники органів внутрішніх справ мають право вивести за межі стадіону особу, яка не дотримується вимог Правил, і прийняти рішення щодо недопущення такої особи на стадіон у майбутньому.
"– Вот именно, – сказал Лис. – Ты для меня пока всего лишь маленький мальчик, точно такой же, как сто тысяч других мальчиков. И ты мне не нужен. И я тебе тоже не нужен. Я для тебя всего только лисица, точно такая же, как сто тысяч других лисиц. Но если ты меня приручишь, мы станем нужны друг другу. Ты будешь для меня единственным в целом свете.
И я буду для тебя один в целом свете... "
"Но потом он вновь заговорил о том же:
– Скучная у меня жизнь. Я охочусь за курами, а люди охотятся за
мною. Все куры одинаковы, и люди все одинаковы. И живется мне
скучновато. Но если ты меня приручишь, моя жизнь словно солнцем
озарится. Твои шаги я стану различать среди тысяч других. Заслышав
людские шаги, я всегда убегаю и прячусь. Но твоя походка позовет меня,
точно музыка, и я выйду из своего убежища. И потом – смотри! Видишь,
вон там, в полях, зреет пшеница? Я не ем хлеба. Колосья мне не нужны. Пшеничные поля ни о чем мне не говорят. И это грустно! Но у тебя золотые волосы. И как чудесно будет, когда ты меня приручишь! Золотая пшеница станет напоминать мне тебя. И я полюблю шелест колосьев на ветру...
Лис замолчал и долго смотрел на Маленького принца. Потом сказал:
приручи меня!
– Я бы рад, – отвечал Маленький принц, – но у меня так мало
времени. Мне еще надо найти друзей и узнать разные вещи.
– Узнать можно только те вещи, которые приручишь, – сказал Лис. -
У людей уже не хватает времени что-либо узнавать. Они покупают вещи
готовыми в магазинах. Но ведь нет таких магазинов, где торговали бы
друзьями, и потому люди больше не имеют друзей. Если хочешь, чтобы у
тебя был друг, приручи меня!
– А что для этого надо делать? – спросил Маленький принц.
– Надо запастись терпеньем, – ответил Лис. – Сперва сядь вон там,
поодаль, на траву – вот так. Я буду на тебя искоса поглядывать, а ты
молчи. Слова только мешают понимать друг друга. Но с каждым днем садись
немножко ближе...
Назавтра Маленький принц вновь пришел на то же место.
– Лучше приходи всегда в один и тот же час, – попросил Лис. – Вот,
например, если ты будешь приходить в четыре часа, я уже с трех часов
почувствую себя счастливым. И чем ближе к назначенному часу, тем
счастливее. В четыре часа я уже начну волноваться и тревожиться. Я узнаю
цену счастью! А если ты приходишь всякий раз в другое время, я не знаю,
к какому часу готовить свое сердце… Нужно соблюдать обряды.
– А что такое обряды? – спросил Маленький принц.
– Это тоже нечто давно забытое, – объяснил Лис. – Нечто такое,
отчего один какой-то день становится не похож на все другие дни, один
час – на все другие часы. Вот, например, у моих охотников есть такой
обряд: по четвергам они танцуют с деревенскими девушками. И какой же это
чудесный день – четверг! Я отправляюсь на прогулку и дохожу до самого
виноградника. А если бы охотники танцевали когда придется, все дни были
бы одинаковы и я никогда не знал бы отдыха.
Так Маленький принц приручил Лиса. И вот настал час прощанья.
– Я буду плакать о тебе, – вздохнул Лис.
– Ты сам виноват, – сказал Маленький принц. – Я ведь не хотел,
чтобы тебе было больно, ты сам пожелал, чтобы я тебя приручил...
– Да, конечно, – сказал Лис.
– Но ты будешь плакать!
– Да, конечно.
– Значит, тебе от этого плохо.
– Нет, – возразил Лис, – мне хорошо. Вспомни, что я говорил про
золотые колосья.
Он умолк. Потом прибавил:
– Поди взгляни еще раз на розы. Ты поймешь, что твоя роза -
единственная в мире. А когда вернешься, чтобы проститься со мной, я
открою тебе один секрет. Это будет мой тебе подарок.
Маленький принц пошел взглянуть на розы.
– Вы ничуть не похожи на мою розу, – сказал он им. – Вы еще
ничто. Никто вас не приручил, и вы никого не приручили. Таким был
прежде мой Лис. Он ничем не отличался от ста тысяч других лисиц. Но я
с ним подружился, и теперь он – единственный в целом свете.
Розы очень смутились.
– Вы красивые, но пустые, – продолжал Маленький принц. – Ради вас
не захочется умереть. Конечно, случайный прохожий, поглядев на мою
розу, скажет, что она точно такая же, как вы. Но мне она одна дороже
всех вас. Ведь это ее, а не вас я поливал каждый день. Ее, а не вас
накрывал стеклянным колпаком. Ее загораживал ширмой, оберегая от
ветра. Для нее убивал гусениц, только двух или трех оставил, чтобы
вывелись бабочки. Я слушал, как она жаловалась и как хвастала, я
прислушивался к ней, даже когда она умолкала. Она – моя.
И Маленький принц возвратился к Лису.
– Прощай… – сказал он.
– Прощай, – сказал Лис. – Вот мой секрет, он очень прост: зорко
одно лишь сердце. Самого главного глазами не увидишь.
– Самого главного глазами не увидишь, – повторил Маленький принц,
чтобы лучше запомнить.
– Твоя роза так дорога тебе потому, что ты отдавал ей всю душу.
– Потому что я отдавал ей всю душу… – повторил Маленький принц,
чтобы лучше запомнить.
– Люди забыли эту истину, – сказал Лис, – но ты не забывай: ты
навсегда в ответе за всех, кого приручил. Ты в ответе за твою розу".
теста прошел проверку)