Не всі вітри, що дмуть униз схилом, є катабатичними. Наприклад, такі вітри, як фен, чинук або бергвінд, є вітрами дощових сутінок, де, піднімаючись з навітряної сторони гірського хребта, повітря втрачає вологу та спускається з підвітряного боку сухим і теплим. Катабатичний вітер приносить до підніжжя гір похолодання, яке не компенсується адіабатичним нагріванням при спусканні повітряних мас. Утворення катабатичних вітрів пояснюється охолодженням повітря на гірських плато, вершинах, льодовикових полях. Оскільки щільність повітря збільшується при зниженні температури повітря, гравітаційні сили спрямовують його донизу схилом.
Чим довше схил, по якому розганяється стоковий вітер, тим він сильніший і в більшій товщі приземного повітря він гається (до кількох сотен м). В Антарктиді стокові вітри виникають за 700–800 км від берега в глибині континенту і загасають над морем за 3-4 км від берега[1]. Катабатичні вітри можуть досягати ураганних швидкостей, при посиленні місцевими умовам рельєфу вона досягає в деяких випадках 80-90 м/с. У Сухих долинах Мак-Мьордо вони розганяються до 320 км/год. Проте більшість не настільки інтенсивна та досягає швидкості 10 вузлів (18 км/год) або менше.
Объяснение:
Залишкові озера зазвичай неглибокі й солоні, розміри їх змінюються за порами року. У сухий сезон багато з них взагалі можуть зникати, залишаючи лише сольову кірку. А от Лобнор називають озером-мандрівником, оскільки воно часто змінює своє місцеположення, площу та обриси.