На півночі Європа омивається Північним Льодовитим океаном і його морями — Карським, Баренцовим, Білим, Норвезьким, на заході і півдні — Атлантичним океаном і його морями — Балтійським, Північним, Ірландським, Середземним, Мармуровим, Чорним, Азовським; на сході та південному сході кордон з Азією найчастіше проводиться по східному підніжжю Уралу, по річці Емба до Каспійського моря, річок Кума і Манич до гирла Дону. Крайні материкові точки Європи: на півночі — мис Нордкін, 71° 08' пн. ш., на півдні — мис Марокі, 36° пн. ш., на заході — мис Рока, 9° 34' зх. д., на сході — східне підніжжя Полярного Уралу біля Байдарацької губи, 67° 20' сх. д. До Європи відносяться острови й архіпелаги, найбільшими з яких є: Нова Земля, Земля Франца-Йосипа (мис Флігелі на острові Рудольфа — найпівнічніша точка Європи, 81° 49' пн. ш.), Шпіцберген, Ісландія, Британські, Зеландія, Балеарські, Корсика, Сардинія, Сицилія, Крит.
У зазначених межах площа Європи разом з островами — близько 10 млн км²; площа островів — близько 730 тис. км². В Європі прийнято виділяти три великі частини: Східну, Західну і Центральну Європу.
Географічне положення визначає панування в Європі помірного клімату, а наявність над нею західного переносу повітря з Атлантичного океану призводить до переваги морських і перехідних від морських до континентальних типів клімату. Середні річні величини радіаційного балансу скрізь позитивні і збільшуються з півночі на південь: на островах Арктики вони становлять близько 10, біля 50-ї паралелі близько 40, у південних районах Європи до 250–290 кдж/см² (60-70 ккал/см²). У січні вся Європа, крім Середземномор'я і більшої частини Франції, має радіаційний баланс від −17 до −4,2 кдж/см² (від −4 до −1 ккал/см²); у липні розходження між північними і південними районами стираються внаслідок збільшення тривалості дня при просуванні на північ, і радіаційний баланс майже по всій Європі близько 34 кдж/см² (8 ккал/см²). Переміщення повітряних мас у системі загальної циркуляції атмосфери призводять до істотного територіального перерозподілу тепла, особливо взимку.
Роль західного переносу, що утеплює, посилюваного Північноатлантичною течією, виявляється у відхиленні ізотерм зимових місяців від широтного напрямку і в значному перевищенні середніх температур зимових місяців на більшій частині Європи над середніми широтними температурами: позитивна аномалія температур січня на Новій Землі, Кольському півострові, Шпіцбергені, Британських островах становить від 8 до 18 °С, а на заході Скандинавії і в Ісландії від 18 до 24 °С.
Радіаційні і циркуляційні фактори формування клімату Європи мають добре виражену сезонну зміну. У зимовий сезон найнижчий атмосферний тиск припадає на північ Атлантики, де розташована Ісландська депресія. Звідси тиск збільшується на схід і південний схід аж до Прикаспію і півдня Уралу, куди заходить відріг Азіатського антициклону. Над західною частиною Середземномор'я, що знаходиться у зоні впливу Азорського антициклону, досить інтенсивний західний перенос. У його системі циклони, що виникають на атмосферних фронтах, переміщуються із заходу на схід, відхиляючи до більш високих широт. Майже над всією Європою переважають полярні повітряні маси; прориви арктичних повітряних мас із півночі можуть досягати Альп, Балканського півострова і Криму; у Середземномор'ї полярне повітря іноді змінюється тропічним. Найвищі середні місячні температури січня — у Середземномор'ї, від 10 до 12 °С, а також у приокеанічних районах Європи, де ізотерма 0 °С доходить до 70° пн. ш.
Найнижчі середні місячні температури — у північно-східних районах Європи, до −20 °С у басейні р. Печори (тут зафіксований абсолютний мінімум температури в Європі −52 °С) і до −24 °С на Землі Франца-Йосипа. В цілому у Західній Європі зима м'яка, у Східній — морозна, зі стійким сніговим покривом, тривалістю від 1 місяця на півдні, до 7-9 місяців на півночі.
Річна сума атмосферних опадів в цілому зменшується з заходу на схід. У приатлантичних районах і на навітряних схилах гір вона становить 1000–2000 мм (на окремих станціях приморських районів Балкан перевищує 4000 мм). У Східній Європі, особливо на південному сході і півдні, сума опадів знижується до 500–300 мм на рік, а в Прикаспії до 200 мм і менше, 300–400 мм випадає на більшій частині островів Арктики і на південному узбережжі Баренцового моря. У річному ході опадів у Середземномор'ї і на Південному березі Криму виявляються чітко виражені максимуми в зимову половину року і мінімуми в літню. У приатлантичних районах Середньої і Північної Європи опади розподілені по сезонах досить рівномірно, але все-таки мають деякий максимум взимку: у внутрішньоматерикових районах максимальні опади припадають на літо. На більшій частині Європи річна сума опадів перевищує річну величину випаровуваності, тому зволоження виявляється достатнім або надлишковим.
Объяснение:
Це пов'язано з впливом ряду кліматотвітрих чинників,а особливо кількістю сонячного тепла ,що надходить на поверхню землі. Проте межі кліматичних поясів не завжди збігаються з напрямком паралелей. ... Тому в межах одного кліматичного поясу можуть сформуватися різні типи клімату.