цілісність, зумовлена безперервним кругообігом речовини та енергії між її складовими;
нерівномірність розвитку в й часі, зокрема ритміка процесів і явищ, зумовлена головним чином астрономічними і геофізичними факторами;
безперервність розвитку.
Сучасний стан географічної оболонки є результатом її тривалого розвитку, тому її можливо успішно досліджувати лише тоді, коли розглядати природу в її постійному розвитку як ціле, так і за окремими елементами. У такий б можливо зрозуміти закономірності у зв'язках між окремими об'єктами і явищами, передбачати та прогнозувати шляхи подальшого розвитку, уникати негативних наслідків діяльності людини з використання природних ресурсів, раціонально використовувати природні багатства[1].
Основними рисами структури географічної оболонки є ярусність її будови і складна регіональна диференціація, що проявляється у формуванні різних природно-територіальних комплексів. Географічна оболонка є предметом вивчення фізичної географії.
Геометрия это отдел математики, в котором изучаются пространственные формы и законы их измерения. Геометрия как систематическая наука появилась в Древней Греции, её аксиоматические построения описаны в «Началах» Евклида. Евклидова геометрия занималась изучением простейших фигур на плоскости и в пространстве, вычислением их площади и объёма. Предложенный Декартом в 1637 году координатный метод лёг в основу аналитической и дифференциальной геометрии, а задачи, связанные с черчением, привели к созданию начертательной и проективной геометрии. Классификация геометрии, предложенная Клейном в «Эрлангенской программе» в 1872 году и содержащая в своей основе инвариантность геометрических объектов относительно различных групп преобразований, сохраняется до сих пор. Исследуя реальные предметы, геометрия рассматривает только их форму и взаимное расположение, отвлекаясь от других свойств предметов, таких как плотность, вес, цвет. Это позволяет перейти от пространственных отношений между реальными объектами к любым отношениям и формам, возникающим при рассмотрении однородных объектов, и сходным с пространственными. В частности, геометрия позволяет рассматривать расстояния между функциями.
Географічній оболонці притаманні:
цілісність, зумовлена безперервним кругообігом речовини та енергії між її складовими;
нерівномірність розвитку в й часі, зокрема ритміка процесів і явищ, зумовлена головним чином астрономічними і геофізичними факторами;
безперервність розвитку.
Сучасний стан географічної оболонки є результатом її тривалого розвитку, тому її можливо успішно досліджувати лише тоді, коли розглядати природу в її постійному розвитку як ціле, так і за окремими елементами. У такий б можливо зрозуміти закономірності у зв'язках між окремими об'єктами і явищами, передбачати та прогнозувати шляхи подальшого розвитку, уникати негативних наслідків діяльності людини з використання природних ресурсів, раціонально використовувати природні багатства[1].
Основними рисами структури географічної оболонки є ярусність її будови і складна регіональна диференціація, що проявляється у формуванні різних природно-територіальних комплексів. Географічна оболонка є предметом вивчення фізичної географії.