ответ: 33
Объяснение: В "Ж" можно приехать из Е, К, З, В или Б, поэтому N = NЖ = NЕ + NК + N З + NВ + NБ (1)
NЕ = NБ + NК;
NК = NЗ + NИ;
NЗ = NВ + NГ + NД;
NВ = NА + NБ = 1 + 1 = 2;
NБ = NА = 1.
Добавим еще вершины:
NГ = NА = 1;
NД = NА + NГ = 1 + 1 = 2;
NИ = NЗ + NД = NЗ + 2;
Преобразуем первые вершины с учетом значений вторых:
NЕ = NБ + NК = 1 + 12 = 13 ;
NК = NЗ + NИ = 2NЗ + 2 = 10 + 2 = 12;
NЗ = NВ + NГ + NД = 2 + 1 + 2 = 5;
NВ = NА + NБ = 2;
NБ = NА = 1.
Подставим в формулу (1):
N = NЖ = 13 + 12 + 5 + 2 + 1 = 33
Привет
Объяснение:
Присвоєння (англ. assignment) — механізм в програмуванні, що дозволяє динамічно змінювати зв'язки об'єктів даних (зазвичай, змінних) з їхніми значеннями. Строго кажучи, зміна значень є побічним ефектом операції присвоєння, і в багатьох сучасних мовах програмування сама операція також повертає певний результат (як правило, копію присвоєного значення). На фізичному рівні результат операції присвоєння полягає в проведенні запису і перезапису фрагментів пам'яті або регістрів процесора.
Присвоєння — одна з центральних конструкцій в імперативних мовах програмування, ефективно реалізується на фон-Нейманівській архітектурі, яка лежить в основі сучасних комп'ютерів.
В логічному програмуванні прийнято інший, алгебраїчний підхід. Звичайного («деструктивного») присвоєння тут немає. Існують тільки невідомі, які ще не обчислені, і відповідні ідентифікатори для позначення цих невідомих. Програма тільки визначає їхні значення, самі вони сталі. Звичайно, в реалізації програма робить запис в пам'ять, але мови програмування цього не відображають, даючи програмісту можливість працювати з ідентифікаторами постійних значень, а не зі змінними.
В чистому функційному програмуванні не використовують змінні, тому явний оператор присвоєння не потрібен.