Перун — бог наймогутніших сил неба і землі, блискавки та грому. У предків культ Священних гаїв був культом Перуна, ототожнюваного з дубом. Середньовічний історик Прокопій Кесарійський (VI ст.) свідчив, що слов’яни «бога блискавки вважають єдиним господарем усього».
За народними віруваннями, після створення світу, коли бог вогню Сварог пішов на відпочинок, Перун заступив його місце в небі. Його уявляли у вигляді літнього чоловіка зі срібною головою та золотими вусами. За іншими даними, особливе значення мала борода громовержця, що знайшло відображення у фольклорі стосовно «бороди Іллі», образ якого замінив Перуна в епоху двовір’я. Перун народився з каменю, одухотворений та благословенний у світ Білобогом, а вигодувала громовержця коза. Колись попереду війська везли постать Перуна, голову якого вінчали козині роги: військо кожного племені виступало з тотемом- предком на чолі. За свідченням О.Афанасьєва, у предків існував звичай водити в день сонцевороту (12 грудня) ведмедя одного або з козою. Як «представник» бога- громовика ведмідь відіграє неабияку роль у народному епосі. У казках Перун виступає іноді у вигляді богатиря Івана Медведки: по пояс він людина, а нижня половина — ведмежа. Можливо, тому й донині на Щедрий вечір (1 січня) ходять по хатах із символічною зіркою та водять козу чи ведмедя. На думку дослідника, ім’я Перуна з часом замінилося історичним іменем Іллі Муромця. У ратних подвигах Ілля уподібнюється Перунові, він використовує його зброю — всерозтрощуючі стріли — і виїжджає на такому ж чарівному коні, як і бог-громовик.
Так званий «громовий знак» (шість променів у колі) широко використовувався в давньоруському різьбленні та гончарстві. У календарі IV ст., знайденому на Київщині, величезним колесом із шістьма спицями позначене 20 липня (Перунів день).Такі знаки часто розміщували на будівлях для захисту від блискавиць. їх вирізували на сільницях (сіль була найдорожчим продуктом), на скринях для приданого, ткацьких верстатах, дитячих колисках, ритуальних ковшах — одним словом, на тих предметах, які мають найбільшу цінність і потребують особливої охорони. Ці знаки на мисливських порохівницях прямо пов’язані з «громом» і «блискавкою», які робить порох у момент пострілу. Бог Перун безжалісний до темних злих сил Чорно- бога і Мари. Він — «той, що робить вогонь, кидає вогонь, стріляє вогнем». Перун на колісниці вражає своєю зброєю змієподібного ворога, який ховається від нього в дереві, камені, у людині, тваринах, у воді. Після перемоги над ворогом на землю проливається дощ. У «Велесовій книзі» читаємо: «Слава Богу Перуну вогнекудрому, який стріли кидає на ворогів і вірно вперед веде по стежці. Тому що єсть той воїнам суд і честь, і яко златорун — милостив, всеправеден єсть!»
У Перуна дев’ятеро синів, з якими він летить у небі на золотій колісниці, запряженій дев’ятьма вогне- гривими кіньми. Троє синів уражають злі сили стрілами, троє розбивають хмари важкими кувалдами, творячи грім, решта правлять колісницею. Дев’ять — число Перуна, а тому особливо опікується він тією родиною, що має дев’ятеро дітей; у таку сім’ю бог приносить добробут і щастя.
Восени Перун замикає небо і йде на відпочинок. Всю зиму він відпочиває на Алатир-камені. А першим весняним громом знову розводить полум’я грози і, заварюючи чудодійний напій з живої води, воскрешає землю, проганяє Мару і холод.
Предки, ідучи обороняти рідну землю, клялися Перуном, богом своїм, що не осоромлять слави вітчизни. Перун — бог, який не лише дарує життя, але й карає людину за її провини. Грім і блискавка Перуна — найстрашніша кара для тих, хто порушує клятви богам. «Велесова книга»: «Се ворогам казали: зникніть, яко тьма по сонцю. І се Перун найде на вас і розтрощить вас, як овець. І багато разів тремтіли, і небесних воїнів убоялися».
Деревом Перуна вважався дуб, бо в нього найчастіше влучає грім. На честь громовержця горіли вічні вогні, які постійно підтримували деревиною дуба; якщо такий вогонь гаснув, його знову запалювали тертям шматків священного дерева. Щоб був добрий урожай, чоловіки приносили жертви дубам, а жінки — липам.
Світло, Сонце, вогонь у предків, крім Дажбога, уособлювалися ще двома Сварожичами — Перуном і Хорсом. Але з усіх Сварожичів Перун — найпопу- лярніше божество серед слов’янських племен. Не даремно він очолив пантеон Володимира. У часи хрещення Русі саме культ Перуна зазнав найбільших переслідувань. Його статуя була скинута у Дніпро. Характерно, що культ Перуна був сильніший на півдні Русі, ближче до центру державності, що проявилося пізніше у більшій популярності в Україні св. Георгія, на якого частково перенесено риси Перуна, порівняно зі св.Миколою, надзвичайно шанованим на півночі східнослов’янського світу.
Свердловская область – центр старопромышленного района России, центр промышленного освоения всего Урала. Здесь были основаны первые казенные горные заводы: Невьянский и Каменский (1701 г.), Уткинский (1702 г.), Алапаевский (1704 г.).
Средний Урал – место дислокации крупнейших российских горнопромышленных империй: Демидовых, Яковлевых, Строгановых, Турчаниновых, известных не только продукцией своих заводов, но и важным вкладом в русскую культуру, в повышение обороно страны, народное образование и организацию медицинского обслуживания рабочих, дипломатию России.
Первые горные заводы Среднего Урала, как позднее Уралмаш, стали «отцами» многих десятков горных заводов, обеспечивая новостроящиеся предприятия металлом, механизмами, инструментами.
Уже к концу XVIII века на Урале действовало более 140 горно-металлургических предприятий, превосходящих по своей оснащенности, производительности заводы Англии, Швеции. Большинство их располагалось на территории нынешней Свердловской области.
Россия благодаря им вышла на первое место в мире по производству чугуна и стали.
Однако Уралу не удалось удержать своего первенства. Уральская металлургия уже в начале XIX века отстает от технического прогресса по целому ряду причин: крепостнические отношения, нежелание владельцев заводов, в том числе казны, инвестировать в техническое переоборудование производств; недостаток технически подготовленных кадров и др. – все это консервировало уральскую горную промышленность на уровне, предшествовавшем промышленной революции XIX века.
Промышленный переворот на уральских заводах завершился только к концу XIX века, когда вместо старинного кричного производства стали внедряться пудлинговый и мартеновский , энергию падающей на заводские колеса воды заменили паровые машины, а затем и электрические механизмы и устройства.
Горная промышленность Среднего Урала сыграла решающую роль в целом ряде внешнеполитических действий России: обеспечила победу русской армии в долголетней Северной войне со Швецией во времена Петра I, снабдила русские войска качественной артиллерией в борьбе с наполеоновскими войсками в Отечественной войне 1812 года и зарубежном походе русской армии (1812–1814 гг.), приведшем к разгрому французской Империи.
В течение XVIII–XIX веков из Екатеринбурга в лице Уральского Горного Правления осуществлялось руководство горнорудной и металлургической промышленностью огромного региона – от Казани до Якутска. Во главе Уральского Горного Правления стояли выдающиеся деятели: В.Н. Татищев, В. Де Геннин, В.А. Глинка, всемерно становлению и деятельности уральских и сибирских заводов.
Уклад жизни трудящихся горнозаводского Урала – тяжелые и вредные условия труда в цехах и шахтах, произвол администрации, низкая даже в сравнении с другими регионами России заработная плата рабочих обусловили активное участие уральцев в революционных событиях начала XX века: революции 1905–1907 гг., Февральской и Октябрьской революциях. Однако революционные события на Среднем Урале были восприняты неоднозначно: большевикам не сразу удалось получить поддержку большинства населения Урала.
1)1,3,5
2)2 ,4,6
Это вроде правильно мы тоже проходили это.