Відповідь:
Пояснення:
Пан Великий Новгород, як називали його сучасники, рано відокремився від Києва.
Новгородська земля являла собою величезну територію. Вона тягнулася від Балтики до Уральських гір, від Білого моря і берегів Льодовитого океану до межиріччя Волги та Оки. З самого початку російської державності Новгород виступав нарівні з Києвом за лідерство в російських землях. Неодноразово Новгород брав гору над Києвом і стверджував своїх князів на загальноросійському престолі. Але одночасно Новгород постійно прагнув зберегти своє особливе положення на Русі, затвердити свою вільність. Хоча київські правителі регулярно посилали в Новгород своїх намісників - старших синів великих князів, їх влада ніколи верб була тут такою ж сильною, як в інших руських князівствах, що пояснюється міццю місцевого боярства, силою міських верств - багатого купецтва, ремісників. Великий авторитет мав тут і глава православної Церкви - новгородський архієпископ, або "владика", як його тут величали.
Причина особливої ролі Новгорода в російській історії полягала в самому ладі життя міста. Довгий час він розташовувався в центрі важливих торговельних шляхів - в південну Прибалтику, далі в німецькі землі і Скандинавію, а також на Волгу, а звідти в країни Сходу. Новгород виріс на торгівлі, праці ремісників, пушном промислі, господарствах великих землевласників. Тут раніше, ніж в інших містах, з'явилися купецькі об'єднання. Багаті торговці мали не тільки річкові та морські судна, а й склади, комори. Вони будували багаті кам'яні будинки, церкви. У Новгород приходило чимало іноземних купців. Тут розташовувалися їхні двори. У новгородську торгівлю включалися не тільки купці і ремісники, але й бояри, представники Церкви, в тому числі і "владика". З часом в Новгородській землі виросли великі міста Псков, Ізборськ; раніше велику роль грала древня Ладога.
Сюди не доходили набіги печенігів і половців. Це оберігало народний працю, створювало сприятливі умови: для розвитку краю. Велику силу в Новгороді з часом отримали великі землевласники - бояри. Саме їх земельні володіння, ліси, рибні угіддя давали значну частину торгової продукції - хутро, мед, віск, рибу, льон. Інтереси боярства, купецтва, Церкви спліталися воєдино, тому верхівка міста, так звана аристократія, спираючись на свої незліченні багатства, грала таку велику роль в житті міста.
У політичному житті аристократія вела за собою ремісників, інший люд. Новгород виступав єдиним фронтом проти постійного політичного тиску то з боку Києва, то з боку Ростово-Суздальського князівства. У цій боротьбі всі новгородці були заодно, захищаючи своє особливе становище в російських землях, свій суверенітет. Але у внутрішньому житті міста така згуртованість не виявляється: нерідко виникали найгостріші зіткнення інтересів городян і міської верхівки, що виливалося у відкриті виступи, заколоти проти боярства, багатого купецтва, лихварів. Не раз вривалися повсталі городяни і на архиєпископський двір. Міська аристократія також не уявляла собою єдиного цілого. Гостро ворогували між собою окремі боярські і купецькі клани, які боролися за землі, Доходи, привілеї, за те, щоб поставити на чолі міста свого ставленика - князя, посадника або тисяцького.
Новгород суперничав з Києвом не тільки в господарському і торговельному відносинах, але і в частині зовнішнього вигляду міста. Тут, на лівому березі Волхова, на узгір'ї рано з'явився свій кремль, обнесений кам'яною стіною, на відміну від багатьох інших російських детинцев, обгороджених дерев'яно-земляними укріпленнями. Син Ярослава Мудрого Володимир збудував тут Софійський собор, який суперничав за красою та монументальності з київською Софією. Навпроти Кремля розташовувався торг, де зазвичай проходило міське віче - сход всіх політично активних жителів. На ньому вирішувалися багато важливі питання життя міста: вибиралися міська влада, обговорювалися кандидатури за князів, визначалася військова політика.
У XII-XV ст. Новгород Великий був сутнісно центр Новгородської феодальної республіки, феодальної держави Русі. Вищим органом влади тут було віче, на яке могло збиратися як міське, так і вільне сільське населення. Воно обирало з середовища боярства посадника (намісника князя в землях, що входили до складу держави), тисяцький (воєначальника, який очолював міське ополчення - "тисячу", помічника посадника) і навіть архієпископа (з 1156 г.). Віче збиралося по дзвону вічового дзвони, який був символом свободи і незалежності Новгорода. Зовні справді здавалося, що віче є найвищою владою в місті, але в реальності всі важелі управління та впливу перебували в руках аристократії. Бояри, багаті купці, церковники стояли за спиною віча, готували вигідні їм рішення, купували голоси людей, залякували і переслідували норовливих.
Надіюся сподобалося,багато непотрібного матеріалу?можеж вибрати головне
Бурабай
Жер шоқтығы атанған көрікті Көкшетаудың ең бір әсем, жанға шипалы өңірі. Осы төңіректегі атаулар Бурабай көлінің даңқымен көпке танымал болған. Бурабай көлі – емдік қасиетімен әрі әсем табиғатымен ерекшеленеді. Көл – теңіз деңгейінен 320,6 м биіктікте. Қыратта, тектоникалық ойыста, табиғи тұрғыда пайда болған бұл көлдің ұзындығы 4,5 км, ені 3,9 км. Едәуір терең – орташа алғанда 4,5 метрден, ең тереңі – 7 метрге дейін барады. Суы таза, тұщы, жұмсақ, тұнықтығы сондай – түбі және ондағы жәндіктер анық көрінеді. Ешқайда қосылмайтын тұйық көл болғанымен, ақторта, алабұға, сазан, табан, шортан балықтар өседі. Қарағайлы, қайыңды орман, Көкшенің шоқылары, аңыз болған Жұмбақтас, біріне-бірі жақын жатқан Көкшетаудың сексен көлінің бір үзікті тізбегі – Шортанды, Үлкен шабақты, Кіші шабақты, Қотыркөл, Жөкей, Бурабай болып, тұтастай осы өңірге ерекше сипат береді. Мұнда дүниенің көп еліне аты мәлім Бурабай, Оқжетпес демалыс жəне сауықтыру орындары бар.