Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці активно виступали за об'єднання Карпатської України з іншими українськими землями. 21 січня 1919 року на Народних Зборах у Хусті, де зібралося більше 400 депутатів з усього Закарпаття, було проголошено злуку[1] Карпатської України з Українською Народною Республікою. Однак несприятлива міжнародна ситуація і критичне становище Директорії УНР внаслідок агресії більшовицької Росії, не дозволили здійснити надії закарпатських українців на возз'єднання в єдиній Українській державі.
На основі рішень Сен-Жерменського (1919 р.) і Тріанонського (1920 р.) договорів Підкарпатська Русь була включена до складу Чехо-Словацької республіки на правах автономії. Проте реальний автономний статус Карпатської України, передбачений договорами, так і не був забезпечений чехословацьким урядом. У 1920-1930-х рр. українська громадськість і політичні партії на Закарпатті активно виступали за надання Карпатській Україні автономії, створення Української національної держави і возз'єднання у Соборній незалежній українській державі. Для цього регулярно проводилися народовецькі з'їзди.
Президент Чехо-Словаччини Едвард Бенеш усвідомлював складнощі діяльності уряду в умовах багатоетнічності республіки. Він проголошував намір перебудувати її «…в державу, де цілковито рівноправні народи мали б своє власне управління…». 20 лютого 1937 року було опубліковане спеціальне комюніке із основними настановами, що передбачали зміну політики стосовно національних меншин. Але ніяких практичних заходів у той час не було вжито.
По своему политическому строю Россия была самодержавной монархией. Россия отличалась более жестким политическим режимом, чем другие развитые страны того времени. Ее населяли люди, говорившие на десятках языков, исповедовавшие разные веры. В 20 век она вошла огромной страной с почти неисчерпаемыми людскими и природными ресурсами. Сильная армия, выход к двум океанам, европейский центр и обширные азиатские владения — всё это обеспечивало России место в ряду с великими державами тогдашнего мира.
В тех странах Европы, где быстро развивались торговля и капиталестические отношения (Англия, Нидерланды, отдельные части Франции, Италии, Германии), появился новый тип людей — предпринимателей на любое дело, предприятие, чтобы добиться личного успеха. Купец выходил из гильдии, чтобы стать пайщиком акционерной компании. Ремесленник покидал собратьев по цеху, чтобы они не запрещали ему использовать на новой мануфактуре токарные станки. Крестьянин, разбогатевший на продаже молока и шерсти, покидал сельскую общину, чтобы не платить вместе со всеми оброк феодалу за небольшой надел. Вместо этого он брал у феодала в аренду (временное пользование за плату) большой участок земли и строил там ферму — дом с амбаром, коровником, птичником. Все эти предприниматели — акционер, мануфактурист, фермер — нанимали наемных рабочих, конкурировали на рынке, сколачивали капиталы. Так появлялся новый слой общества — капиталисты (буржуазия, предприниматели).
Разбогатевшие предприниматели из третьего сословия облачаются в одежды знати из шелков и меха, одевают золотые цепи, заказывают себе резные кресла и кровати, начинают отстраивать дома из камня и кирпича.
ответ:
Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці активно виступали за об'єднання Карпатської України з іншими українськими землями. 21 січня 1919 року на Народних Зборах у Хусті, де зібралося більше 400 депутатів з усього Закарпаття, було проголошено злуку[1] Карпатської України з Українською Народною Республікою. Однак несприятлива міжнародна ситуація і критичне становище Директорії УНР внаслідок агресії більшовицької Росії, не дозволили здійснити надії закарпатських українців на возз'єднання в єдиній Українській державі.
На основі рішень Сен-Жерменського (1919 р.) і Тріанонського (1920 р.) договорів Підкарпатська Русь була включена до складу Чехо-Словацької республіки на правах автономії. Проте реальний автономний статус Карпатської України, передбачений договорами, так і не був забезпечений чехословацьким урядом. У 1920-1930-х рр. українська громадськість і політичні партії на Закарпатті активно виступали за надання Карпатській Україні автономії, створення Української національної держави і возз'єднання у Соборній незалежній українській державі. Для цього регулярно проводилися народовецькі з'їзди.
Президент Чехо-Словаччини Едвард Бенеш усвідомлював складнощі діяльності уряду в умовах багатоетнічності республіки. Він проголошував намір перебудувати її «…в державу, де цілковито рівноправні народи мали б своє власне управління…». 20 лютого 1937 року було опубліковане спеціальне комюніке із основними настановами, що передбачали зміну політики стосовно національних меншин. Але ніяких практичних заходів у той час не було вжито.