Объяснение:Наприкінці VII ст. араби відвоювали від візантійців Північну Африку й вийшли до Атлантичного океану. Вони зуміли навернути в іслам місцеві берберські племена. У 710 р. загін арабів здійснив набіг на Іспанію через протоку, яку в давнину називали Геракловими Стовпами. Прибережна скеля, до якої пристали кораблі завойовників, отримала назву Джебель аль-Тарік, тобто Гора Таріка. Саме таке ім'я мав арабський полководець, який першим переправився через протоку. Згодом ця протока, що відокремлює Європу від Північної Африки, за його ж іменем отримала дещо змінену назву — Гібралтар.
Під час цього набігу араби обмежилися плюндруванням прибережної території, а вже 711 р. значно сильніше військо арабів та берберів під командуванням Джебель аль-Таріка переправилося через протоку і вторглося в Іспанію. У першіїі же великій битві вестготське військо зазнало нищівної поразки. За кілька років араби й бербери (християни називали їх маврами) захопили більшу частину Іспанії та просунулися вглиб Франкського королівства, однак були зупинені Карлом Мартеллом.
На перших порах мусульманська Іспанія, яку називали аль-Андалус, входила до складу Арабського халіфату. Коли в халіфаті владу захопили Аббасиди, Абдаррах-ман із династії Омейядів 756 р. заснував в Іспанії емірат зі столицею в Кордові. Формально він визнавав владу халіфату Аббасидів у Багдаді, але згодом аль-Андалус став незалежною арабською державою, яка в X ст. досягла вершини політичної могутності. Тут було створено дієву адміністрацію, податки дозволяли утримувати армію найманців і військовий флот. Правителі використовували східні церемоніал та моду на одяг і страви, за арабських поетів і співців.
Араби збагатили різні сфери життя іспанців. В арабській Іспанії почали вирощувати рис, цукрову тростину, гранатові дерева, бавовну тощо. Було розширено систему зрошувальних каналів, що покращувало землеробство. Особливого розмаху досягло виноградарство. Розвивалося і скотарство, передусім вівчарство. Селяни брали в оренду від великих землевласників ділянки землі й вносили за користування ними грошову плату. У містах процвітали різні ремесла: виготовлення тканин, виробництво зброї, скла, предметів розкоші, обробка шкіри.
Економічні успіхи супроводжувалися культурним піднесенням: розвивалася наука, відкривалися бібліотеки та навчальні заклади, що вважалися чи не найкращими в тогочасній Європі.
На півночі Піренейського півострова маври так і не змогли підкорити гірські райони Астурії, де існували невеличкі християнські держави. Звідси й розпочалося повернення захоплених арабами земель, яке отримало назву Реконкіста (з їси. — відвоювання). Початком Реконкісти, що розтяглася майже на вісім століть, вважається битва 718 р. біля містечка Ковадонга, у якій іспанці-християни розбили арабський загін.
1783—1797 годов
Россия
Сырым Датула
Они имели право использовать российские земли в качестве угодий и кочевий. Конечно, после окончания этой войны, Россия начала вводить налоги за пользование землей, а через некоторое время вообще запретило казахам пользоваться ей. Это, разумеется, и привело к их восстанию, целью которого было возвращение потерянных территорий.
Причины восстания. После подавления крестьянского восстания под предводительством Е. Пугачева царизм усилил колониальный натиск на кочевые общины казахов Младшего жуза.
Обледенение пастбищ и обильные снегопады зимой 1782 г. стали причиной массового падежа скота. Обнищавшие из-за постоянных грабежей простые жители попали в еще более трудное положение. Кроме того, той же зимой приняли новый указ царя, который позволял казахам переходить реки Урал и Иртыш, однако для этого у них должны были быть особые разрешения, подписанные царской администрацией. Это разрешение еще больше развязало руки местным властям, и простые пастухи для получения этого документа должны были идти на поклон к чиновникам и подвергаться дополнительным поборам. Все плодородные земли казахов были захвачены казаками, и для того чтобы еще больше ущемить народ, им запрещалось даже арендовать у захватчиков эти земли. Некоторые земли, которые были не из лучших, им все же могли дать в аренду, однако за это взималась несоразмерная плата и залог.
Причин, повлекших поражение освободительного движения, было множество. Однако основными считаются следующие: острые противоречия между родовыми племенами; разногласия между старейшинами, входящими в Младший жуз; различия в требованиях кочевников; недостаточное количество и качество оружия повстанцев.
Объяснение: