Викториа́нская эпо́ха (1837—1901) — период правления Виктории, королевы Британской империи, Ирландии и Индии.
Викторианский период в истории Англии можно считать одним из самых значимых и важных. Эту эпоху нельзя представлять себе как что-то однородное, поскольку она характеризуется быстрыми переменами во многих сферах человеческой жизни. Это были технологические, демографические сдвиги, изменение мировосприятия людей, изменения в политической и социальной системе. Один из английских историков отмечал, что «такие быстрые и постоянные перемены в сфере экономической и духовной жизни» были возможны потому, что «в этот период не было ни значительной войны, ни боязни катастрофы извне, в течение всего периода существовал интерес к религиозным вопросам, и происходило быстрое развитие научной мысли и самодисциплинирования человеческой личности»[1].
Отличительной чертой этой эпохи является отсутствие масштабных войн, что позволило стране интенсивно развиваться — в частности в сфере развития инфраструктуры, строительства железных дорог. В области экономики в этот период продолжались промышленная революция и развитие капитализма. Для социального облика эпохи характерен строгий моральный кодекс (джентльменство), закрепивший консервативные ценности и классовые различия. В области внешней политики продолжалась колониальная экспансия Британии в Азии («Большая Игра») и Африке («драка за Африку»).
Объяснение:
Объяснение:Домінат (від лат. Dominatus - панування) - етап історії Римської імперії, коли Рим перетворився в монархію з абсолютною владою імператора. Реформи Діоклетіана. Перенесення столиці Римської імперії до Константинополя. Визнання християнства державною релігією.
Римській імперії вдається на певний час вийти зі стану кризи. Імператорська влада знову зміцнюється. З 284 до н. е. в Римі встановлюється домінат (від латин. dominus - пан). Це уже відверто монархічний лад типу східної деспотії. Рештки старих республіканських установ зникають, Сенат перетворюється усього лише на міську раду Риму. Влада домінуса вважається вищою від законів і обожествляється. Управління здійснюється на суворо централізованій основі під патронатом чиновників. Підготовка законопроектів і обговорення питань зовнішньої і внутрішньої політики виконується тепер державною Радою, яка діє при імператорі й за його дорученням. Домінус спирається на постійну армію, служба в якій вважається почесною професією. Чиновники отримують форму одягу, привілеї, пенсії. Крім військового відомства, важливе місце в державі належить і відомству фінансовому.
Реформи розпочав імператор Діоклетіан (284-305), син вільновідпущеника, проголошений військом імператором. Він провів податкову реформу. Колишні непрямі податки замінюються уніфікованим подушно-поземельним податком, який збирався натурою і був вищим. Було також здійснено монетну реформу, в обіг випущена повноцінна золота монета, поруч зі срібною і бронзовою. Едикт про тверді ціни на товари й послуги (301 р.) став першою спробою державного регулювання цін як на предмети першої необхідності, так і на оплату праці. Наприклад, гонорар адвоката був вищим за одноденну плату мідника у 15 разів.
Враховуючи сепаратистські тенденції ряду провінцій, Діоклетіан розукрупнює імперію на 101 провінцію (пізніше до 120), що об'єднані у 12 т. зв. діоцезів. Це призвело до зменшення сили й, відповідно, можливості самостійних дій управителів провінції.
З іншого боку, Діоклетіан ділить імперію на чотири частини («тетрархія») і призначає собі співправителів, два августы - для західної й східної частин імперії (імперії, у свою чергу, ділилися на дві префектури), добирали собі співправителів - двох цезарів. Тепер чотири співправителі спільно придушують спроби самозваних претендентів на престол. Кожний з них наділений найвищими повноваженнями на своїй території, але намагання стати одноосібним правителем відразу наштовхується на опір решти трьох співправителів. Цей механізм на якийсь час зупинив калейдоскопічну зміну імператорів, внутрішньо зміцнив державу, дозволив організувати відсіч варварам на кордонах імперії. Сама армія зросла приблизно на третину і була розділена на дві частини. Перша стояла на кордонах держави, друга посилалася на підкріплення туди, де виникала у цьому потреба.
У 305 р. Діоклетіан добровільно зрікся влади. І хоча формально влада передавалася його колишнім співправителям і помічникам, але відразу знайшлися нові претенденти на престол, в країні розпочалася громадянська війна. Переможцем з неї вийшов Константин Великий (313-337). Він зберігає поділ імперії на чотири частини, але ними управляють вже не співправителі, а підпорядковані одноосібному імператорові префекти. На чолі діоцезів стоять вікарії.
Китайская специфика социализма в том, что китайцы могут позволить себе угробить миллионы во имя этого самого социализма.
Заморить голодом. Оставить без работы. Или наоборот - заставлять работать за хлеб и воду.
Даже в Союзе так не делали.
Объяснение: