Манифест о вольности дворянству) – закон, расширявший права и вольности российского дворянства.
Манифест состоял из преамбулы и 9 статей. Он провозглашал необязательность дворянской службы, объявив её почетным долгом, а не правовой обязанностью. Дворяне-офицеры получали право по собственному желанию выходить в отставку, за исключением военного времени и периода в 3 месяца до начала военной кампании. Дворяне, не имевшие офицерских чинов (солдаты и обер-офицеры) могли уходить в отставку при условии 12-летней выслуги. Манифест предоставлял дворянам возможность свободно выезжать за границу, поступать на службу к другим европейским государям и сохранять выслуженные за рубежом чины по возвращении на родину, однако в случае необходимости дворяне были обязаны по призыву правительства возвратиться в Россию под угрозой секвестра имений. Единственной обязанностью дворянства Манифест оставлял получение образования – домашнего «чрез искусных и знающих учителей», а также в российских и иностранных учебных заведениях.заведениях.Манифест имел разнообразные социальные и социокультурные последствия. Он уничтожил связь между правом владения крепостными душами и государственной службой, окончательно превратил помещичьих крестьян в безраздельную собственность дворянства.
У 1991 відбулося не тільки проголошення незалежності України, але й почалися докорінні зміни суспільного ладу.
Говорячи про роль геополітичного чинника у розвитку української культури, необхідно підкреслити, що до середини сторіччя територія України входила до складу різних держав: СРСР, Польщі, Румунії, Чехословаччини. Лише після Другої світової війни сталося об'єднання українських земель. У 1954 р. до складу Української РСР було включено Крим.
Неприйняття більшовизму, радянської влади викликали у 20-ті роки значну еміграцію діячів науки, літератури і мистецтва. Їх творчість продовжувалася, але залишалася невідомою на батьківщині. 40-ві і 70-ті роки відмічені новими хвилями еміграції. Тому характерними для української культури є два потоки розвитку — в Україні і в діаспорі. В діаспорі було утворено ряд інституцій (державні — Українська Національна Рада на чолі з Президентом УНР, Уряд УНР; наукові — Вільна академія наук, ряд наукових товариств, зокрема в діаспорі діяло Наукове Товариство імені Шевченка, товариство українських інженерів, лікарів тощо; церковні — православна та греко-католицька гілки української церкви; мистецькі, наприклад, капела бандуристів у США і Канаді, численні народні хори у ряді країн світу; книгозбірні, видавництва, система національних недільних шкіл та ін.). Сьогодні завдяки політичним змінам відновлено єдиний культурний потік, повернено багато імен.
Участь інтелігенції в політичному житті країни особливо активною була в переломні моменти. Досить пригадати імена визначного українського історика, Голови Центральної Ради М.Грушевського, талановитого письменника, Голову Генерального секретаріату В. Винниченка, учасників дисидентського руху І. Світличного, В. Симоненка, В. Стуса, сучасних політиків-поетів І. Драча, Д. Павличка, письменника В. Яворівського.