У Туреччині поступово утворився клас великих землевласників — аянів. «Революція цін» збагатила аянів, які нажилися на продажу сільськогосподарської продукції до Європи. Аяни викуповували в держави право збору податків, створювали свої військові загони. Центральна влада на місцях послабла. Наприкінці XVI ст. припинилися успішні завоювання турків-османів. Тепер султани не одержували військової здобичі й данини, тому в імперії збільшили податки на скорене османами населення, яке називали «райя» — стадо. Немусульмани несли на своїх плечах податковий тягар, а також виплачували принизливу данину за «невірність». Розорилася й зубожіла значна частина населення Османської імперії, що призвело до гострих соціальних конфліктів. Султанам не вдалося подолати гострі протиріччя між турками-мусульманами й іновірцями, які переважали за кількістю. Послабленню країни сприяв потужний національно-визвольний рух підкорених османами народів. Особливо сильним він був серед слов'янських народів Балканського півострова та Східної Європи. Партизанські загони безстрашних хайдуків давали рішучу відсіч завойовникам, нападали на збирачів податків і чиновників, знищували турецькі гарнізони. Справжнім прокляттям для османів стали успішні й зухвалі походи українських козаків. У 1683 р. турки зазнали нищівної поразки під стінами Відня від об'єднаної армії німецьких князівств і Польщі. До кінця століття Туреччина втратила Угорщину, Трансільванію, частину Хорватії і Словаччини, а південь Правобережної України відійшов до Польщі. У 1700 р. Росія захопила Азов. Почався процес скорочення територіальних володінь імперії. У XVII ст. з'являються перші ознаки глибокої кризи османського суспільства й держави.
