КАКОГО ЯРОСЛАВА
2.Г
Русская правда отличает убийство неумышленное, «в сваде» или «в обиду», от совершенного с заранее обдуманным намерением, «в разбое»; преступление, обличающее злую волю, от правонарушения, совершенного по неведению; действие, причиняющее физический вред или угрожающее жизни, например отсечение пальца, удар мечом, не сопровождавшийся смертью, хотя и причинивший рану, отличает от действия менее опасного, но оскорбительного для чести: от удара палкой, жердью, ладонью или если вырвут усы или бороду, и за последние действия наказывает пеней вчетверо дороже, чем за первые; за удар мечом плашмя в драке полагалось большее наказание, чем за удар остриём: он был более оскорбителен, так как означал, что противник не считался равным[7]. При этом «Русская правда» содержит явные следы характерного для традиционных обществ принципа ответственности — «кровной мести». Уже в ст. 1 КП говорится «Аже оубиеть мужъ мужа, то мьстити брату брата, любо отцю, ли сыну, любо брату чадо, ли братню сынови»
Осложнённые наказания за наиболее тяжкие преступления: за разбой, поджог и конокрадство преступник подвергался не определенной денежной пене в пользу князя, а потере всего имущества с лишением свободы.
Княжеские пени и частные вознаграждения представляют в Русской Правде целую систему; они высчитывались на гривны кун. За убийство взималась денежная пеня в пользу князя, называвшаяся вирой, и вознаграждение в пользу родственников убитого, называвшееся головничеством. Вира была троякая: двойная в 80 гривен кун за убийство княжего мужа или члена старшей княжеской дружины, простая в 40 гривен за убийство простого свободного человека, половинная или полувирье в 20 гривен за убийство женщины и тяжкие увечья, за отсечение руки, ноги, носа, за порчу глаза. Головничество было гораздо разнообразнее, смотря по общественному значению убитого. Так, головничество за убийство княжего мужа равнялось двойной вире, головничество за свободного крестьянина 5 гривнам. За все прочие преступные деяния закон наказывал продажею в пользу князя и уроком за обиду в пользу потерпевшего.
О пережитках патриархально-родового строя свидетельствует первая статья Русской Правды Ярослава (XI в.), говорящая о кровной мести, и постепенное её исчезновение, прослеживаемое по Русской Правде, свидетельствует о падении пережитков родовых отношений. Сравнительно узкий круг родственников, имевших право кровной мести (отец за сына, сын за отца, брат за брата; за дядю, брата отца, и за дядю, брата матери, мстят племянники и наоборот), тоже говорит о распаде -древних родовых отношений.
Маніфест 17.10.1905 сприятливо позначився на розвитку українського національно-визвольного руху. Ще в березні 1905 Російська академія наук надіслала урядові доповідь, де стверджувалось, що українська мова є самостійною слов'янською мовою і рекомендувалося скасувати антиукраїнські розпорядження 1863 і 1876 (див. Валуєвський указ 1863 і Емський акт 1876). З кін. 1905 почали з'являтись українські періодичні видання. В 1906 у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі, Лубнах та ін. містах України, а також у Петербурзі і Москві виходило 18 українських газет та журналів. Деякі з них, як, наприклад, газета «Громадська думка» (пізніше — «Рада»), незважаючи на переслідування, продовжувала виходити і в наступні роки. Проявом національного руху стало виникнення культурно-освітніх організацій «Просвіта» в Катеринославі, Києві, Одесі, Чернігові, Ніжині, Миколаєві, Полтаві. У їхній роботі активну участь брали відомі діячі культури — Леся Українка, М. Коцюбинський, П. Мирний, М. Лисенко, Б. Грінченко, Д. Яворницький. Товариства «Просвіта» організовували бібліотеки і читальні для населення, налагоджували випуск українською мовою науково-популярної літератури, ставили вистави і концерти тощо. Активізувалась діяльність українських політичних партій. У січні 1905, відколовшись від Революційної української партії, до складу Російської соціал-демократичної робітничої партії на основі окремого статусу, як національна організація, увійшла Українська соціал-демократична спілка. Після виходу з РУП «Спілки» у грудні 1905 була утворена Українська соціал-демократична робітнича партія, яка проголосила себе єдиною правочинною політичною організацією українського пролетаріату. Наприкін. 1905 виникла Українська радикально-демократична партія. Всі українські політичні організації у національному питанні домагались національно-територіальної автономії України у складі Російської держави.