1)Казимира 3 назвали Великим за його великі внески в державу.
Реформи:
Кодекс законів, поділив Польщу на адміністративні одиниці, було проведено грошову реформу й запроваджено єдину монету - краківській гріш. Також заснував Краківський університет у 1364р.
2)Угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року.
3)Його внутрішня політика в Польщі — зміцнення королівської влади і централізації країни; зокрема у 1337–1346 роках він провів грошову реформу, 1347 року видав Вислицький і Пйотрківський статути — перші повні записи польського звичаєвого права. У зовнішній політиці Казимир орієнтувався на союз із Угорщиною; користувався підтримкою папського престолу. 1338 року уклав з угорським королем Карлом I Робертом договір у Вишеграді про те, що на випадок, якщо б у Казимира не було синів, його спадкоємцем буде небіж — угорський королевич Людовик, син Карла І Роберта та сестри Казимира ІІІ Ельжбети.
4)Перервана традиція літописання зумовила низку білих плям в історії польсько-литовської доби. Через це частина істориків період існування Великого князівства Литовського до Люблінської унії 1569 р. вважає часом існування Литовсько-Руської держави, а решта переконана, що цієї доби йшов процес перетворення українських земель на литовську провінцію. Така розбіжність поглядів пов'язана з тим, що час перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського мав надзвичайно важливу особливість: він складався з неоднакових за тривалістю та змістом періодів, у межах яких домінувала то одна, то інша тенденція. І етап (1340—1362) — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга (1230—1263). Головним об'єктом тоді стали західноруські (білоруські) землі. У часи наступника Міндовга — Гедиміна (1316—1341) — почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Яскравим виявом зміцнення литовських позицій у цьому регіоні стало те, що після раптової смерті Юрія II Болеслава на княжому столі Волині закріпився син Гедиміна Любарт, який номінально вважався і галицько-волинським князем. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь.
Франция в XVII веке была абсолютной монархией, опиравшейся на бюрократическую централизацию и регулярную армию. Существовавший в стране социально-экономический и политический режим сложился в результате сложных компромиссов, выработанных в ходе длительного политического противостояния и гражданских войн XIV—XVI вв. Один из таких компромиссов существовал между королевской властью и привилегированными сословиями — за отказ от политических прав государственная власть всеми бывшими в её распоряжении средствами охраняла социальные привилегии этих двух сословий.
АБСОЛЮТНЫЕ МОРНАХИИ:
Во Франции предреволюционной эпохи в силу аграрной отсталости и спекуляций хлебом высшими сословиями голод был не редкостью. Голод случался почти каждые 15 лет, но локальные кризисы почти ежегодно.
Непосредственно в предреволюционные годы Францию поразил ряд стихийных бедствий. Засуха 1785 года вызвала фуражный голод. В 1787 году наблюдался недород шёлковых коконов. Это повлекло за собой сокращение лионского шёлкоткацкого производства. В конце 1788 года только в Лионе насчитывалось 20-25 тыс.
ИТОГИ РЕВОЛЮЦИИ:
Революция привела к краху старого порядка и утверждению во Франции нового, более демократичного и прогрессивного общества. Однако, говоря о достигнутых целях и жертвах революции, многие историки склоняются к выводу, что те же цели могли быть достигнуты и без такого огромного количества жертв. Как указывает американский историк Р. Палмер, распространённой является точка зрения о том, что «спустя полвека после 1789 г. … условия во Франции были бы такими же и в том случае, если бы никакой
революции не произошло». Алексис Токвиль