Героїчною романтикою овіяна історія нашої землі. І чи не найбільше захоплення викликають мужні лицарі України — козаки. Козаки зрікалися родини, прирікали себе на життя суворе і сповнене численних небезпек. І все це задля того, щоб захистити свою батьківщину, весь християнський світ від страхітливих турків, від хижих татар, які вривалися сотнями тисяч в Україну і вчиняли під час набігів пожежі, грабунки, забирали багатьох нещасних християн у полон. Багато нещасть і лиха довелося зазнати українцям від польської шляхти. Від кого ж іще, як не від своїх лицарів-козаків, наші співвітчизники могли сподіватися визволення і захисту православної віри? В одній козацькій думі про причини війни козаків з поляками часів гетьмана Богдана Хмельницького говориться:
Ляхів, мостивих панів Упень рубайте,
Кров їх у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї християнської у наругу на дайте!
Тримаючи високо своє знамено і свято виконуючи свій обов'язок, козаки Ні перед ким і ні перед чим не відступали: не боялися ні вогню, ні морських виль, ні страшного голоду, ні катувань у ворожому полоні: Ой полем, полем килиїмським і. Та шляхом битим ординським Ой там гуляв козак Голота, Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота... Споконвіку воюючи з ворогами, показуючи справжні чудеса хоробрості, козаки своїми подвигами викликали в сучасників почуття мимовільного затоплення. Так у добу розквіту українського козацтва під завивання степово-вітру, під ревіння Чорного моря та брязкіт зброї народилося безліч справді художніх народно-козацьких дум та пісень. Поширювали і зберігали такі [Пісні й думи здебільшого козацькі співці — кобзарі, сліпці-бандуристи. Українські козаки, які боролися з численними ворогами за православну віру, за українську народність, за людські права, свято оберігали всі дорогі заповіти своїх пращурів, виступали носіями високої громадянськості: Ой у полі могила, широка долина, Сизий орел пролітає: Славне військо, славне запорозьке, У похід виступає...
Сегодня я учавствовал в морском сражении при саламинах. Я сам грек, и защищаю Грецию от ненавистных персов.Битва произошла неподалеку от Саламин, в Сароническом заливе Эгейского моря, рядом с Афинами.У нас было около 380 кораблей, Афины были разграблены персами...В сентября между военачальниками эллинов начались разногласия, но один сметливый полководец, Фемистокл, отослал Ксерксу гонца, который сообщил персу о том, что греки собираются капитулировать и если он хочет разгромить эллинов, то ему необходимо начинать сражение прямо сейчас. Мы подплыли к узкому пространству в море, к маленькой бухточке, где численный перевес персов нивелировался. Входя в проливы между материком и Саламинами, персы сами лишали себя преимущества. Завязалось сражение... Небо было покрыто тучами стрел, копья летали везде, повсюду торжествовала смерть. Мой близкий друг погиб в сражении, начался шторм. Он поразбивал о скалы многие наши суда и противника. после долгих боев, персы отошли, и это повлияло на будущий исход войны... Это была поистине великолепная победа греков!
Рассказ записан со слов единственного уцелевшего спартанца.
Леонид встал во главе отряда из 300 спартанцев и направился к Фермопилам, чтобы вместе с другими греками противостоять натиску 200-тысячной армии персидского царя Ксеркса. Леонид взял с собой только тех воинов, кто имел сыновей, чтобы не угас какой-либо род спартиатов. Считая защиту средней Греции делом безнадежным, эфоры, таким образом, пожертвовали жизнью своего царя и 300 граждан, и послали их только потому, чтобы успокоить остальных союзников. Когда эти триста выступали из Спарты, дрогнуло сердце даже у спартанских старейшин. Они сказали Леониду: «Возьми хотя бы тысячу» . Леонид ответил: «Чтобы победить — и тысячи мало, чтобы умереть — довольно и трехсот» . Ксеркс прислал к Фермопилам гонца с двумя словами: «Сложи оружие» . Леонид ответил тоже двумя словами: «Приди, возьми» . Гонец сказал: «Безумец, наши стрелы закроют солнце» . Леонид ответил: «Тем лучше, мы будем сражаться в тени» . Греки принимали напор персов сомкнутым строем. Это была железная стена сдвинутых щитов и щетинящихся копий, и об нее разбивался и откатывался каждый натиск. Воины уставали, но Леонид быстро отводил усталых назад, отдохнувших вперед, и бой продолжался. Груды трупов громоздились в узком ущелье. Бились два дня. В ночь перед третьим перебежчики донесли, что царское войско нашло обходную горную тропу и идет грекам в тыл. Человека, который показал персам этот путь, звали Эфиальт; кто он был и почему пошел на это черное дело, так и осталось неизвестным. Еще было время отступить. Со спартанцами было три с половиной тысячи союзников из других городов. Леонид их отпустил, чтобы ни с кем не делить славной гибели. Персы ударили с двух сторон. Спартанцы приняли бой и погибли все до предпоследнего. Последний уцелел: он лежал больной в ближней деревне и не участвовал в бою. Он вернулся в Спарту — его заклеймили позором, с ним не разговаривали, ему не давали ни воды, ни огня. Он сам искал смерти и погиб в следующем году в битве при Платее. Па том холме, где пали триста спартанцев, греки поставили каменного льва и высекли знаменитую надпись, сочиненную поэтом Симонидом: Путник, весть отнеси всем гражданам воинской Спарты: Их исполняя приказ, здесь мы в могилу легли
Героїчною романтикою овіяна історія нашої землі. І чи не найбільше захоплення викликають мужні лицарі України — козаки. Козаки зрікалися родини, прирікали себе на життя суворе і сповнене численних небезпек. І все це задля того, щоб захистити свою батьківщину, весь християнський світ від страхітливих турків, від хижих татар, які вривалися сотнями тисяч в Україну і вчиняли під час набігів пожежі, грабунки, забирали багатьох нещасних християн у полон. Багато нещасть і лиха довелося зазнати українцям від польської шляхти. Від кого ж іще, як не від своїх лицарів-козаків, наші співвітчизники могли сподіватися визволення і захисту православної віри? В одній козацькій думі про причини війни козаків з поляками часів гетьмана Богдана Хмельницького говориться:
Ляхів, мостивих панів Упень рубайте,
Кров їх у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї християнської у наругу на дайте!
Тримаючи високо своє знамено і свято виконуючи свій обов'язок, козаки Ні перед ким і ні перед чим не відступали: не боялися ні вогню, ні морських виль, ні страшного голоду, ні катувань у ворожому полоні: Ой полем, полем килиїмським і. Та шляхом битим ординським Ой там гуляв козак Голота, Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота... Споконвіку воюючи з ворогами, показуючи справжні чудеса хоробрості, козаки своїми подвигами викликали в сучасників почуття мимовільного затоплення. Так у добу розквіту українського козацтва під завивання степово-вітру, під ревіння Чорного моря та брязкіт зброї народилося безліч справді художніх народно-козацьких дум та пісень. Поширювали і зберігали такі [Пісні й думи здебільшого козацькі співці — кобзарі, сліпці-бандуристи. Українські козаки, які боролися з численними ворогами за православну віру, за українську народність, за людські права, свято оберігали всі дорогі заповіти своїх пращурів, виступали носіями високої громадянськості: Ой у полі могила, широка долина, Сизий орел пролітає: Славне військо, славне запорозьке, У похід виступає...