У 60-х роках XIV ст. внаслідок експансії Тевтонського ордену помітно погіршилося зовнішньополітичне становище Польщі, сусідки Литви. Вихід із такої ситуації та одночасно б посилити свою державу польські феодали вбачали в унії з Литвою. Вони сподівалися при підтримці Литви зупинити експансію німецьких лицарів і відвоювати у них Балтійське я, а також повернути Галичину, відібрану у Польщі Угорщиною, і примножити в майбутньому свої володіння шляхом захоплення інших земель України та Білорусі. Великі надії на унію покладала римська курія і вище польське католицьке духівництво, які прагнули поширити католицтво у Великому князівстві Литовському і цим посилити свій вплив на сході Європи.
Даючи згоду на укладення польсько-литовської унії, литовські феодали прагнули з до Польщі зберегти й зміцнити своє панування в Руських і Литовських землях. Крім того, вони розраховували й на військові сили та дипломатичну підтримку Польщі у боротьбі проти агресивного Тевтонського ордену. Між двома державами почалися переговори
Відповідь:
Занепад Києва і зміщення центру суспільно-політичного життя українців у Галицько-Волинську державу потягли за собою суттєві корекції векторів історичного розвитку на українських землях. Значно посилилися західні впливи, їх перевага над комбінацією візантійських і орієнтальних, що утверджувалися в часи піднесення середньовічної Київської держави. У XIII — на початку XIV ст. Україна, яка приєдналася до європейського політичного процесу, енергійно прямувала до створення однонаціональної об’єднаної держави і посіла міцні позиції серед країн Центральної Європи.
Гедимі́новичі — династія великих князів Литовських у 1341–1572 рр. та королів Польських у 1385–1572 рр., нащадків великого князя Гедиміна.
Представники цілої низки знаменитих аристократичних родин Великого князівства Литовського, Білорусі, України, Росії та Польщі або дійсно походили від Гедиміна, або за родинними легендами виводили від нього свій родовід. Гедиміновичі, як і Рюриковичі, були «природними» князями, хоча через бідність та провінційність деякі роди в подальшому втратили титул. Більшість із них (Трубецькі, Чорторийські, Мстиславські, Вишневецькі та ін.) були нащадками удільних князів, які лише за часів централізаторської політики XV–XVI ст. втратили реальну суверенну владу. Інші — Голіцини, Куракіни, Хованські, Волинські були нащадками безудільних придворних бояр-аристократів. Представники численних родів нащадків Гедиміна обіймали найвищі державні посади, вони внесли вагомий внесок у розбудову державності Литви, Речі Посполитої та Росії. Крім того, Гедиміновичі були одними з найбільших землевласників на цих землях.
Пояснення:
Объяснение:
При Павле политика государства в отношении неправославных исповеданий стала максимально терпимой. Так, 18 (29) марта 1797 года был издан Манифест о свободе вероисповедания в Польше для католиков и православных. Год спустя, 12 (23) марта 1798 года Павел издал указ, разрешающий строительство старообрядческих храмов во всех епархиях российского государства. В 1800 году окончательно было утверждено положение о единоверческих церквях. Особыми были отношения Павла с Римским престолом, в котором он видел политического союзника в борьбе с революционной Францией. В России все шире действовал орден иезуитов. Существовал одобряемый императором проект иезуита Габриэля Грубера, который называл Павла «восстановителем и ангелом-хранителем Общества Иисуса», об объединении Православной Церкви с католичеством[28].