Польско-шведская интервенция 17 века – действия захватчиков из Речи Посполитой (Польша) и Швеции, направленные на расчленение Руси на отдельные части и ликвидацию Руси, как самостоятельного государства.
Польша и Швеция на протяжении нескольких веков хотели захватить территории, принадлежащие Руси и ликвидировать государство, так как оно являлось для них достаточно сильным соперником. К началу 17 века Русь находилась в ослабленном состоянии - многие были недовольны правлением царя Бориса Годунова и внутри страны постоянно возникали конфликты. Это был идеальный момент для Швеции и Польши, чтобы начать интервенцию.
Интервенция – вмешательство одного или нескольких государств в дела другого государства. Вмешательство может быть, как военным, так и мирным, использующим исключительно политические и экономические средства.
Польская интервенция делится на два периода по времени правления Лжедмитрия 1 и 2):
Период Лжедмитрия 1 (1605 – 1606 гг.)
Период Лжедмитрия 2 (1607 – 1610 гг.)
Право є результатом розвитку духовної культури кожного народу, одним з критеріїв цивілізації. Через право практично виражаються загальнолюдські інтереси та цінності, національна мораль, що є обов'язковими елементами суспільної культури
«Руська Правда» могла виникнути тільки на основі давнього звичаєвого права та на засадах християнської моралі. Так само й іслам є сукупністю не тільки релігійних норм і обрядів, а й культурних і моральних приписів, які мають обов'язкову юридичну силу для кожного мусульманина.
Європейська цивілізація базується на трьох засадах — грецькій філософії, єврейській релігії і римському праві. Багато хто вслід за Едмундом Берком міг би сказати: «Закони всіх держав Європи взяті з одного джерела». Ці засади зумовили всі майбутні етапи розвитку людства. Ренесанс, Реформація і Контрреформація, а також тництво, промисловий переворот і виникнення капіталізму були зарані визначені. Іншими словами, діяльність Мартіна Лютера, французьких енциклопедистів, Генрі Форда, Норберта Вінера повинна була неминуче реалізуватись в сутності європейської цивілізації.
Отже, підґрунтям розвитку правової культури в країнах Заходу стала традиція римського права, втіленням якої є вислів: »Dura lex, sed lex» (Закон суворий, але такий закон). Римські юристи розробили і вдосконалили право, пристосовуючи його до реальних потреб життя. Рівність усіх громадян перед законом не залежала від соціального статусу, майнового стану та від національних, расових ознак і віросповідання.
Ця традиція стала основою для законотворчої діяльності і розвитку правової культури західного суспільства. Вимагалося, щоб нові закони були так само логічно послідовними на кшталт того, як один з принципів римського права встановлює межі: «все, що не забороняється — дозволяється».
Объяснение: