Культура Западной Европы в Средние века имела очень яркий религиозный характер. Все больше культурных отраслей, мировоззрение общества и даже политика зависели от церкви. Конечно, ключевой конфессией в Западной Европе в Средневековье было католичество.
Каноны католичества обращали внимание на внутренний мир человека, а не его тело. То есть религия имеет диаметрально противоположное направление, нежели это было в Античности, например (культ атлетичного тела).
В Средние века развиваются такие жанры как архитектура, а античная скульптура уходит на второй план, равно как и натюрморт, портрет и пейзаж. На авансцену в живописи выходят религиозные сюжеты, целью которых является прославление Бога. Плюс, развивается книжная миниатюра, главным памятником которой являлся псалтырь.
Главным стилем в Средние Века был романский, хотя уже к концу этого периода развиваются и такие стили как готика. Отличительной чертой романского стиля – замки со сводчатым покрытием. Главным строительным средством был известняк. Средневековье также известно как период затяжных войн (Столетняя война), поэтому строительство замков имело определенные особенности: они строились на высоком холме, окруженным рвов, с несколькими сторожевыми башнями, было обязательным наличие двора с донжоном.
Нельзя не упомянуть творцов эпохи Возрождения с их великолепной живописью, трактатами, изобретениями. Интересно, что до эпохи Возрождения Средневековье называют «темной ночью», а период после – рассветом, ведь в этот период восстанавливается интерес к античности и природе, а основной идеей культуры становится не религия, а гуманизм.
Еще одним символом западноевропейской культуры является рыцарство. С 12 века появляются романы, легенды о рыцарях Круглого стола, и среди рыцарей было много поэтов.
ответ:Політичне становище українських земель у XIX ст.
Як уже зазначалося у попередньому розділі, наприкінці XVIІІ ст. українські землі, за трьома поділами Польщі, потрапляють під владу двох імперій - Російської та Австро-Угорської. Майже 150 років від кінця XVIІІ до початку XX ст. українці перебували під владою цих імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. Обидві імперії являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. За своїм політичним устроєм обидві держави були самодержавними монархіями. Проте режими цих імперій помітно відрізнялися: в Росії була абсолютна монархія, в Австрії - конституційна.
Українські землі у XIX ст. У Російській імперії царі користувалися необмеженою владою, чого не було у жодній країні Європи: ніде бюрократія не була такою деспотичною, поліція такою жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії, Управління Росією здійснювалося без урахування відмінностей національного походження та історичних традицій багатьох інших народів імперії. Щодо України, то виходячи з того, що українці за мовою і культурою були близькоспоріднені з росіянами, царський уряд став розглядати її як невід'ємну частину Росії, що на деякий час "випадково" була відірвана від неї.
Австрійська імперія за політичним устроєм являла собою багатонаціональну імперію: конгломерат двох великих народів - австрійців і угорців, і ряд менших етнічних груп. Тут жодна нація чи народність не мала абсолютної більшості, тому жодна національна культура не була такою визначальною, як російська культура в царській імперії. Проте най впливовішою нацією були австрійці, а німецька мова переважала в армії і серед чиновництва. Становище українців в національному питанні було дещо кращим ніж в Росії, однак на всіх територіях західні українці терпіли тяжкий гніт своїх сусідів: у Галичині - поляків, Буковині - румунів, Закарпатті - угорців. Австрійський уряд мало робив для захисту українців.У своєму управлінні монархіями імператори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії.
Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія збирала податки (більша частина яких ішла на утримання її самої та армії), а також прагнула організувати суспільство у б, що найкраще відповідав інтересам імперії. Імперські бюрократи, які правили у ХІХ ст., вважали, що чим більшою кількістю законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. ї хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях.
~Україна під владою Російської імперії~
На початку XIX ст. Російська імперія була однією з найбільших у світі. Переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) входила до її складу. З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадив загальноімперську державно-політичну систему з її уніфікаційними методами управління.
Отже, головним чинником розвитку України другої половини XIX ст. стала реформа 1861 року. Саме вона створила умови для розвитку капіталістичних відносин в Україні. Значного розвитку набуває промисловість. В Україні сформувалося два промислові райони: центром важкої промисловості була Катеринославська губернія, а також міста Харків, Миколаїв, Одеса; центром цукрово-гуральної промисловості була Правобережна Україна (Київська, Подільська та Волинська губернії). В цей час бурхливо будуються залізниці: у 1866 - 1879 рр. прокладено 5 тис. км., а з 11-ї половини 90-х рр. їх уже прокладено понад 20 тис. км. Проте, якщо у Східній Україні йшов процес індустріалізації, то розвиток промислового виробництва у Західній Україні відбувався значно повільніше. Значно відставало від промисловості і сільське господарство.
Объяснение: :)
Особенностью личности царя Павла Фёдоровича являлась любовь и жалость над крестьянами. Т.к. он с детства жил вдалеке от матери, воспитываясь консерватором Паниным, он рано начал узнавать о трудностях рабочей жизни. Вероятно, находясь вблизи матери он не имел бы таких взглядов на управление государством, но большое внимание на него оказывал его воспитатель. Ему хватало смелости вступать в споры с матерью, на счет прав дворян и крестьян, что не приветствовала Екатерина II. Империя, которая существовала тогда, была выстроена императрицей долгие годы. Наследник ждал момента коронации, чтобы совершить переворот. Это случилось быстрее чем он ожидал, после недолгого времени, Екатерина умирает, а Павел всходит на престол. Он устанавливает свои правила , характеризующие его как надёжного и справедливого правителя.