Українські землі під владою Польщі та Литви: загальна характеристика періоду
У XIV - XVII ст. українські землі знаходились в дуже складному становищі. Воно визначалось тим, що сусідні держави намагались заволодіти територією України, включити її в сферу своїх інтересів
У XIII ст. внаслідок розкладу племінного та зародження феодального суспільства утворилася Литовська держава, яка успішно чинила опір агресії з боку Лівонського та Тевтонського орденів. Водночас зміцніла Литовська держава за великого князя Гедиміна (1316-1341) розпочала наступ на південно-західні руські землі.
У 1351 - 1352 роках між Польщею та Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир'ям 1352 року Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля - під владою Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Придніпров'я. У 1355-1356 роках Литовський князь Ольгерд завоював Чернігово-Сіверщину. Влітку 1362 року військо Ольгерда на р. Сині Води розгромило загони кількох татарських ханів. Внаслідок синьо-водської битви до Литовської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля.
Захоплені Литовською державою південно-західні руські землі протягом другої половини XIV ст., перебували у становищі удільних князівств (із залишками місцевої автономії), очолюваних князями - членами литовського великокнязівського роду. Місцеві великі феодали-князі, що здавна мали в цих землях володіння, зберігали їх і надалі, але повинні були коритися владі удільного князя, сплачувати щорічну данину й надавати йому військову до . Удільні князі складали великокнязівську раду.
Подібно до великого князя, удільні князі роздавали землі своїм васалам, скликали місцевих великих феодалів-князів, бояр, вище духовенство на ради для розв'язання політичних питань. Вся ця ієрархія світських і церковних феодалів-землевласників тримала в покорі маси селянства і городян.
Война. Каждый современный юноша или девушка могут о ней рассказать, основываясь лишь на исторических фактах. Но достаточно ли одной истории, чтобы передать весь тот ужас, который испытывали такие же шестнадцати-, семнадцатилетние ребята, оказавшиеся на фронте?
Наблюдая за современной молодежью, задумываешься, как же все-таки легкомысленно мы относимся к жизни! В наше время, мирное время, не надо задумываться о том, что ты завтра будешь есть, где спать. Вокруг все есть, мы живем полноценной жизнью. А вот представить хотя бы одного из нас на месте тех ребят, которые в семнадцать лет уходили умирать, которые не знали, что их ждет там, на фронте. Они не задумывались об этом, потому что шли защищать Родину. Сколько молодых жизней было погублено, сколько судеб исковеркано! С войны возвращались или калеками, людьми, сломленными не только физически, но больше всего душевно, или не возвращались вообще. Задаешься вопросом: имели ли право такие как Гитлер отнимать у людей жизни? Кто давал им такое право? Ведь у этих людей тоже были дети, жены, матери, родившие их на свет! Так что же это за люди, которые в силах ломать судьбы детей и матерей, жен и мужей? Какое у них сердце, и есть ли оно вообще? И стоит ли мировое первенство жертв стольких людей?
Все эти вопросы остаются риторическими, потому что ни один человек не сможет дать на них однозначного ответа.
Но, говоря о цене жизни и о нашем к ней отношении, хочу затронуть еще и такой вопрос. Во время войны молодые люди боролись за свою жизнь и отдавали ее за Родину. Но что же сейчас происходит с современной молодежью? Вокруг наркотики, секты и другие «эпидемии смерти». Почему мы не ценим дарованную нам жизнь, мирную жизнь со всеми благами? Зачем сами себя губим? И снова, эти вопросы остаются без ответов…
Никто не знает, что ждет нас впереди. Может жизнь останется прежней, а быть может нагрянет Третья мировая, о которой так много говорят. Когда я задумываюсь об этом, становится страшно. Война — тяжелейшее испытание не только для человечества, но и для всей природы. А если сейчас разразится мировая война, то будет использовано ядерное оружие! К чему же это приведет? К гибели всего живого на планете, единственной планете, обладающей таким сокровищем как жизнь! Хочется верить, что все-таки люди, как существа разумные, в конце концов, научатся договариваться между собой мирным путем, не создавая угрозы для собственной жизни и жизни всего мира.
Объяснение: