Розвиток культури у другій половині XIII — XV ст. визначався складною історичною ситуацією. Напередодні монголо-татарського нашестя Русь розділилася на безліч князівств, незалежних одне від одного або неміцно пов'язаних певними військово-політичними договірними відносинами. Джерела нараховують 18 великих державних утворень, а якщо враховувати й дрібні, то біля 30-ти. Внаслідок відсутності політичної єдності, неповного підпорядкування молодших князів старшим князям не було і військової єдності. Тому протистояти великим, добре навченим, наполегливим і жорстоким військам монголо-татар князям Русі було надто складно. Вже при першому зіткненні на ріці Калка в 1223 р. русичі зазнали поразки, але і це не привело до подолання міжусобних конфліктів.
1237—1240 рр. можна вважати найтрагічнішими в історії Русі. Літописи й археологічні джерела розкривають жахливі картини пожеж, вуличних боїв, масової загибелі людей у Києві, Чернігові та інших містах. Разом з містами знищувалися і витвори культури, було вбито і забрано в полон десятки тисяч людей, серед яких зустрічалося немало різних майстрів, решта населення втекла в ліси, обезлюдніли цілі області.
У 40-х роках XIII століття для більшості князівств Русі почалася іноземна навала, яка закінчилася лише через чверть сторіччя і ще стільки ж тривали періодичні набіги казанських, астраханських і кримських ханів. Військові спустошення і важкий тиск податків привели до затяжного економічного занепаду. За перші 50 років ординського правління не було побудовано жодного міста. Масштаби кам'яного будівництва досягли рівня, що передував нашестю, тільки через сто років. У ряді виробництв галося падіння або забуття складної техніки, спрощувалася реміснича промисловість: зникли сердолікове намисто, скляні браслети, мистецтво перетої емалі, поліхромна кераміка, виробництво смальти для мозаїк, більшість прийомів обробки металу і багато іншого. Зв'язок міста з селом, який зароджувався, широка торгівля великих міст з периферією були знищені татарами практично скрізь. Відбувся відрив Русі від світових торговельних шляхів, затрималося формування буржуазних елементів суспільства. Деякі дослідники серед наслідків навали виділяють зміни в ході внутрішнього розвитку: перехід від добровільного єднання під владою одного князя до піднесення ролі монарха. Але, всупереч думці деяких західних вчених, монголо-татари істотно не вплинули на сам характер культури, яка стояла набагато розвиненішою за культуру завойовників. Хоч у мову і проникли деякі слова, принесені татарами (базар, вежа, черевик, скриня, горище, ковпак, кафтан), загалом культура на Русі розвивалася на внутрішній основі. Крім того, знаходячись під владою степових орд, Київська Русь зберігала зв'язок з візантійським світом, що сприяло розквіту духовності в майбутньому. Руська митрополія перебувала під невсипущим контролем Константинополя. Володарі Орди, розуміючи значення церкви, звільнили православне духовенство від данини й оголосили недоторканими його земельні володіння за умови, що митрополити, як і князі, будуть їздити за ярликом в Орду. Тому навіть у скрутні для Русі часи в монастирях і церквах продовжувало концентруватися культурне життя.
Потрібно зазначити, що різні князівства різною мірою відчули наслідки монголо-татарського нашестя. Воно визначило остаточне оформлення в XIII — XIV століть історичних шляхів розвитку основних регіонів Русі: південно-західного з центром у Галицько-Волинському князівстві, яке охоплює в основному етнічні території сучасної України, північно-східного з центром у Володимиро-Суздальському князівстві і північно-західного з центром у Новгороді. Київське і Чернігівське князівства занепали. У зв'язку з переміщенням європейської торгівлі з Візантії у Західну Європу на Русі торговельні пріоритети перемістилися з Київського у Галицько-Волинське князівство, де перетиналися шляхи із західної, північної і східної Європи. Це, в свою чергу, обумовило інтенсивний культурний розвиток вказаного регіону. Литовське правління, що постало на українських землях з другої половини XIV століття, кардинально не вплинуло на культурний процес. Принцип литовської політики «нічого не змінювати і нічого не вводити» якнайкраще відповідав інтересам підвладного йому населення. Крім того, певною мірою литовське правління сприяло інтенсивним зв'язкам вказаних земель з Західною Європою і її впливу на місцеву культуру.
Объяснение:
Выпишите то что нужно, если подойдёт отметьте как лучший
Раним утром 11 июля 1882 года британские корабли (8 броненосцев, 5 канонерских лодок и 1 миноносец, всего 5700 человек) начали бомбардировку Александрии. Бомбардировка закончилась поздним вечером 12 июля, когда все фортификационные сооружения были уничтожены.
Британцы в Александрии (12 августа 1882 года)Британцы высадили десант. Их встретила упорным сопротивлением армия Араби (примерно 7500 солдат). Но армия египтян оставила город, потеряв около 2000 человек убитыми и ранеными. Потери британцев были незначительными. Через 4 дня Александрия была захвачена[4].
Вскоре британские солдаты оставили Александрию и двинулись на столицу Египта. Однако 28 июля египтяне остановили продвижение британских солдат к своей столице в битве при Кафр-эд-Дауваре. Дело в том, что после падения Александрии, Араби ввёл в стране всеобщую воинскую повинность, собрал большое войско, официально объявил Великобритании войну и двинулся всеми силами навстречу противнику, тем самым оставив стороны Суэцкого канала незащищенными.
Этим незамедлительно воспользовалось британское командование. 2 августа британско-индийские войска (20 000 солдат) под командованием лорда Уолсли заняли Суэц. 20 августа британцы захватили Исмаилию. После падения Исмаилии открылась дорога на Каир.
24 августа произошла битва при Тель-эль-Магута. В этой битве египтяне попытались отразить британское наступление генерала Грэма на Кассассин. Не оказав серьёзного сопротивления, они были отброшены и понесли тяжелые потери.
28 августа произошла битва при Кассассине. В ней британцами командовал генерал Грэм, а египтянами — Араби. Араби атаковал позиции британцев, Грэм держал оборону в течение всего дня, но ближе к вечеру он бросил в атаку против неприятеля свою легкую кавалерию во главе с сэром Бейкером Расселом. Противник был сломлен и обращен в бегство. Потери британцев составили 11 человек убитыми и 68 ранеными.
13 сентября 1882 года произошло решающие сражение между британскими-египетскими войсками и армией Араби. Битва происходила в районе города Тель-эль-Кебир. Войска лорда Уолсли (около 20 000 солдат), несмотря на изнурительный ночной марш по пустыне, ранним утром сумели атаковать и прорвать оборонительные укрепления армии Араби (22 000 человек). Египтяне, потеряв несколько тысяч солдат убитыми и ранеными, отступили. Британцы (их потери после битвы составили всего 339 человек убитыми и ранеными) 14 сентября победоносно вошли в Каир.
в период мезолита
Объяснение: