тилі ікон Редагувати
У греків, болгар, сербів, православних сирійців та ліванців, албанців, румунів, росіян стиль ікон був упродовж віків зорієнтований на візантійське сакральне мистецтво з дуже незначним виявом місцевих особливостей. Навпаки, православні грузини, білоруси й українці за стилем помітніше віддалилися від візантійських засобів іконного малярства. В грузинів розквітала шляхетна витончена декоративність східних мотивів; у білорусів та українців ікони були максимально наближені до багатого народного малярства – портрета і народної побутової картини. Ще в добу Київської Русі руські маляри відмовилися дотримуватися єдиного стилю й прилучилися до пошуку стилістичних новацій, що було характерно також для більшості європейських країн.
Відомі кілька стилів зображення святих в українському ікономалярстві. Перший стиль – це візантинізм, що утвердився у Візантії після поразки іконоборства, й саме він був прийнятий малярами Русі після хрещення ("комнінівський" стиль ікон). Він домінував від кінця 10 до середини 13 ст. Визначним його представником був Алімпій Печерський.
Так или иначе, но думать, что Александр I Павлович не уделял внимания жизни в большой венценосной семье и пустил ситуацию отношения самодержавной власти с придворными кругами и вельможами на самотёк, было бы крайне неправильным и не справедливым к самому императору, о театральных талантах которого предпочитают умалчивать. Безусловно, император был тонким психологом, тактиком и стратегом в придворной жизни, что позволяло ему лавировать в случающихся противостояниях и многие события и конфликты решать в свою пользу. Последнее весьма отличало его период 25-летнего успешного правления, преодолевшего крайне агрессивное наполеоновское нашествие и другие - видимые и невидимые - катаклизмы как внутри семьи, так и в стране в целом, и даже в Европе, от трагически закончившегося довольно краткого периода правления отца Павла I Петровича, который всегда был и оставался любимым и живым перед его глазами.