ответ:1722-1727 рр. - діяльність Першої Малоросійської колегії.
1723 р. - подання Петрові І Коломацьких чолобитних. Ув'язнення наказного гетьмана Павла Полуботка у Петропавловській фортеці.
1727-1734 рр. - гетьманування Данила Апостола.
1734-1750 рр. - діяльність Правління гетьманського уряду.
Який новий порядок обрання полкової старшини передбачав царський указ? Про що це свідчило?
З грамоти царя Петра І до гетьмана І. Скоропадського (1715): «Відомо стало Нам, що в Малій Росії підлеглі тобі полковники на різні полкові уряди сотників обирають і затверджують на свій розсуд, не сповіщаючи тебе, підданого Нашого... Отож Ми, клопочучись про наших підданих з малоросійського народу, наказуємо надалі козацьким полковникам полкову старшину й сотників самим не обирати й не затверджувати. Коли ж у якомусь полку вільним буде місце полкової старшини чи сотника, полковнику належить збирати раду й радитися з полковою старшиною та сотниками; і на тій раді зі згоди всіх вибрати на той уряд людей двох-трьох заслужених і вірних(...), писати про те тобі та їх самих до тебе надсилати. Тобі ж, підданому Нашому, з тих призначених осіб належить вибрати, хто найбільш гідний тогоуряду; хто завжди зберігав до Нас, Великого Государя, непорочну вірність, того одного своїм універсалом од себе на той уряд призначати й на вірність Нашій Царській Величності приводити за звичаєм перед стольником Федором Протасьєвим, що живе при тобі... А якщо з тих, хто призначений на полкову старшину чи в сотники полковниками до цього Нашого указу, хтось схильний до зради, то таких належить замінити, а на їх місце обрати й призначити інших, вірних і гідних того уряду людей оголошеним вище».
1. До яких заходів щодо Гетьманщини вдався царський уряд за гетьманування Івана Скоропадського?
Гетьманування I. Скоропадського за традицією мало розпочатися з підписання статей. Але Петро I відмовився зробити це, пояснивши таке рішення воєнними обставинами. Після Полтавської битви, 17 липня, І. Скоропадський, перебуваючи з козацьким військом у таборі під Решетилівкою, звернувся до царя з 14 пунктами статей. У них він просив підтвердити права й вольності Гетьманщини та вирішити чимало важливих державних справ.
У відповідь Петро І 1709 р. надіслав іменний указ, котрий аж ніяк не нагадував міждержавні договірні статті. У ньому права і вольності підтверджувалися в такому вигляді, який відповідав інтересам Росії. Згодом було обіцяно надати й статті. Щодо інших питань, то цар відповів, що під час походів під командування російських генералів мають переходити не лише прості козаки, а й гетьман. Воєводи сидітимуть в українських містах, у місцеві справи вони не втручатимуться, крім таких «державних», як «зрада» (під «зрадою» розумілися будь-які дії, що суперечили бажанням царя).
Гетьман Іван Скоропадський.
Важливою новиною було призначення царського резидента П. Ізмайлова при гетьманові. Йому надавалося право здійснювати контроль над гетьманом та урядом.
Своєрідним додатком до указу були явні й таємні статті Ізмайлову. Ці статті називали землі Війська Запорізького «Малоросійським краєм», у якому царський резидент спільно з гетьманом мали утримувати все населення, зокрема бунтівників-запорожців, «у тиші й покорі великому государю». Наказувалося «своєвольців викорінювати», не дозволяти їм селитися в одному місці, особливо на Січі. Окрім того, резидент мусив стежити, аби гетьман без дозволу царя не змінював структуру посад у Генеральній канцелярії, не призначав нових полковників, не відбирав і не давав нікому маєтностей.
Объяснение:
Объяснение:
Історична тема — одна із традиційних, провідних тем в українській літературі. З давніх давен нашим предкам доводилося відстоювати власне право на життя у протиборстві з тими, хто намагався це право відняти. Тому не випадково темою переважної більшості творів давньої української літератури є тема збройної боротьби нашого народу проти завойовників, які посягали на його свободу і суверенітет.
У давньому літописі “Повість временних літ” Ярославу Мудрому присвячені рядки: “І стала при ньому віра християнська плодитися і поширюватися, і ченці-чорноризьці помножуватися, монастирі й храми будуватися і возвеличуватися. У 1037 році престол у Києві завоював Ярослав Мудрий. Він одним із перших серед київських князів зрозумів величезне значення книжної мудрості як для кожної окремої особи, так і для країни в цілому.
Жанр літопису був запозичений нашими предками із візантійської літератури і відтворював історичні події у їх строгій хронологічній послідовності. Вчений доводить, що Найдавніший літопис у самостійному вигляді до наших днів не зберігся, а його окремі частини досить органічно увійшли до “Повісті врем’яних літ”, автором) якої вважається монах Києво-Печерського монастиря Нестор.
У “Повісті временних літ” Нестор літописець поставив перед собою три основні мети: по-перше, показати сучасникам, як створювалась Київська Русь; по-друге, розповісти про перших київських князів; по-третє, передати, якої величі і могутності досягла держава у його часи.
Франция, в которой тогда проживало около 18-25 млн человек, могла позволить себе
более многочисленную армию, чем Англия, численность населения которой составляла
около 2-4 млн человек. Французская армия фактически являлась плохо организованным
феодальным ополчением и страдала от характерной для эпохи феодализма
нерасторопности и неорганизованности. Приказы, исходившие от короля, «застревали» на
различных уровнях сложной феодальной лестницы. Король мог контролировать только
свою часть войска, а его вассалы (гордые французские феодалы) часто не выполняли его
приказы, желая действовать самостоятельно и выделяться собственной доблестью, либо
делали это слишком медленно. Английская армия была организована гораздо лучше
французской, поскольку она формировалась в основном из наѐмных рыцарей и
пехотинцев. За счѐт денег из казны английский король нанимал и рыцарей, и пехотинцев.
Отряды английских наѐмных рыцарей действовали сплочѐннее, чем отряды французских
феодалов. Поскольку нанимать рыцарей стоило дороже, чем пехотинцев, то рыцарей в
войске английского короля было меньше, чем пехотинцев, которых набирали из
свободных крестьян.
Сильной стороной английской армии было то, что многие английские пехотинцы
были вооружены луками. В XII-XIV вв. лук был очень популярным оружием в Англии,
что доказывают о легендарном Робине Гуде. Луки двухметровой длины имели
огромную силу и дальность удара (стрелы длиной в 90 см поражали цель на расстоянии до
200 м, пробивая и кольчуги французских рыцарей, и их доспехи), а самое важное – были
очень скорострельными (лучник выпускал 10-12 стрел в минуту). В среднем на одного
рыцаря в английской армии приходилось 5-10 лучников.
Именно лучники принесли Англии победы в трѐх решающих сражениях Столетней
войны – при Креси, при Пуатье и при Азенкуре: атаки французских рыцарей разбивались
об английских лучников, которые градом стрел не подпускали их близко к английской
армии. Если же французским рыцарям удавалось вплотную подойти к английской армии,
то англичане легко разъединяли французских рыцарей на отдельные отряды, стаскивали
их с коней, что делало тех совершенно бес из-за тяжѐлых лат, и брали в плен,
чтобы затем требовать выкуп. Выходило, что французские рыцари несли потерь гораздо
больше, чем английские лучники.
Наконец, именно во время Столетней войны получает широкое распространение
огнестрельное оружие: пока это были только тяжѐлые пушки.
Объяснение: