Просвещением в Европе называется идейное течение среди образованной части населения Европы во второй половине XVII - XVIII вв. Главными идеями Просвещения были:
- Идея гуманизма, естественного права каждого человека на признание ценности его личности, на счастье. Личность ценна независимо от ее происхождения, народности, расы.
- Осуждение социального неравенства людей, эксплуатации человека человеком. Антифеодальные настроения.
- Идея перестройки общества на началах разума и науки. Разум для просветителей - это активное орудие преобразования, а не пассивное вместилище идеально правильных знаний, данных Богом, как рассматривали его классицисты.
- Критика церкви, религиозных запретов и предрассудков, критический пересмотр общепринятых духовных и интеллектуальных ценностей.
- Осуждение политической тирании.
- Идея просвещенного абсолютизма - правители стран должны заботиться о развитии науки и образования среди населения («союз королей и философии»)
Просвещение в литературе сделало бесценный вклад в развитие такого жанра, как роман. Жанры европейского философского романа и драмы основаны именно просветителями. В центре литературных произведений, написанных просветителями - образ интеллектуального героя, часто деятеля искусства или науки, который стремится реформировать мир или борется за достойное место в жизни. Произведения просветителей наполнены пропагандой чтения книг и образования. Герои выражают авторские идеи лучшего устройства общества. Авторы часто приводят объемные рассуждения своих персонажей, их переписку по поводу проблем экономики, эстетики, религии и церкви, политики, педагогики и др.
Выдающиеся представители Просвещения в литературе: Вольтер, Шарль Луи де Монтескье, Дени Дидро, Жан-Жак Руссо, Оливер Голдсмит, Михаил Ломоносов, Григорий2 Сковорода.
К культурным ценностям эпохи Просвещения следует отнести быстрое распространение газет, начало издания журналов и энциклопедий, а также появление общественных клубов, где проходили дебаты по важным общественным вопросам. Это академии, научные общества, масонские ложи, кружки, светские и художественные салоны и кафе.
КНЯГИНЯ ОЛЬГА
київська княгиня (944 — 964)
"Зорю, що передвіщала схід християнства на Русі"
Нестор-літописець
Походження Ольги достеменно невідоме. Про неї склали чимало легенд. За однією з них, жінка перевозила князя Ігоря через річку, чоловік захопився її вродою і одружився. За іншою легендою, вона була донькою боярина, або псковського князя. Історія Ольги у літописі починається з докладного оповідання про помсту, яку вона вчинила над древлянами за вбивство свого чоловіка Ігоря. Ця помста завершилась спаленням столиці древлян, міста Іскоростень. Враховуючи, що їхній син Святослав був малолітнім, влада перейшла до рук Ольги у 945 р. Ольга стала повноправною правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, де час від часу вибухали повстання проти центральної влади. Серед усіх князів Ольга провела державну реформу, організувала опорні пункти центральної влади на місцях, чим зробила важливий крок у складанні давньоруської державності, першою навела лад у справі плати данини. Вона встановила норми оподаткування. Впровадила кілька видів платежів – "устави" та "уроки". Данину з древлян та інших племен відтоді ділили на три частини: дві йшли на Київ, а третя – на Вишгород, де була резиденція Ольги. Княгиня налагодила промисловий відлов хутрових звірів, визначила території, які мали постачати державі відповідний товар. Окрім того, саме хутром підлеглі землі та племена сплачували данину. Цей товар Київської Русі користувався неабияким попитом з боку інших держав. Проводила традиційну політику стосовно Візантії. У 946 (або 957) здійснила візит до Константинополя, уклавши угоду з імператором Константином VII Багрянородним. Під час візиту прийняла християнство, але запровадити його в Києві не спромоглася. Ольгу не просто вшановували нащадки — її канонізували. Намагаючись зміцнити позиції країни в Центральній Європі, Ольгі відправила посольство до Оттона, яке, крім клопотання про запровадження християнства, мало домагатися встановлення відносин “миру й дружби” з Німеччиною - могутньою європейською державою. У роки правління великої княгині не відбувалося воєнних зіткнеш ні з Хозарією, ні з печенігами, конфліктні ситуації розв'язувались дипломатією. У проведенні зовнішньої політики Ольга віддавала перевагу мир ним засобам урегулювання конфліктів.
"Держала сильною та зручною рукою державну систему, й не дала їй ослабнути ні розвалитися".
М. Грушевський