Объяснение:
Ідея експедиції багато в чому була повторенням ідеї Колумба: досягти Сходу, тримаючи курс на Захід. Колонізація Америки ще не встигла принести істотних прибутків на відміну від колоній португальців в Індії, і іспанцям хотілося самим плавати до островів Прянощів і отримувати вигоду. На той час стало ясно, що Америка — це не Азія, але передбачалося, що Азія лежить порівняно недалеко від Нового Світу[1]. В 1513 році Васко Нуньєс де Бальбоа, пройшовши Панамський перешийок, побачив Тихий океан, названий їм Південним морем. З тих пір протоку в нове море шукало кілька експедицій. У ті ж роки португальські капітани Жуан де Лішбоа[pt] і Іштебан Фроїш дійшли приблизно до 35 ° пд.ш. і відкрили Ла-Плату. Вони не могли його серйозно досліджувати і прийняли величезний затоплений естуарій Ла-Плату за протоку [2]:125.
В 1515 році Іспанія послала експедицію з 3 суден на пошуки протоки на чолі з Хуаном Діасом де Солісом. Він досяг Ла-Плати і, висадившись на берег, почав дослідження на суші, але місцеві жителі його з'їли, і незабаром два уцілілі корабля повернулися в Іспанію [2]:125-126.
Ця впевненість зіграла важливу роль в плануванні їм експедиції, проте він був готовий до пошуків інших шляхів до Індії, якщо цей виявиться помилковим[1].
Ще в Португалії важливу роль в підготовці експедиції грав компаньйон Магеллана астроном Руй Фалейру[pt]. Він створив б обчислення довготи і справив обчислення, з яких випливало, що Молуккських островів легше досягти, вирушаючи на захід, і що ці острови лежать в півкулі, «що належить» Іспанії за тордесільяським договором[1]. Всі його розрахунки, як б обчислення довготи, згодом виявилися невірними. Якийсь час Фалейру значився в документах з організації плавання перед Магелланом, але в подальшому він все більше відтісняється на другий план, і командувачем експедиції призначається Магеллан. Фалейру склав гороскоп, з якого випливало, що йому не можна вирушати в експедицію, і залишився на березі[3].
В статье анализируется письменное наследие, оставленное, средневековыми тюрками. Авторы работы попытались провести историографический анализ трудов, которые представляют ценные источники изучаемого периода, названный швейцарским востоковедом Адамом Мецем «Мусульманским Ренессансом». Наследие Баласагуни, Кашгари, Яссави имеют важное значение для всего хода развития тюркской духовной культуры и их изучение необходимо с новых методологических подходов, так как до сегодняшнего дня в отечественной науке еще имеют место стереотипы взглядов на духовно-культурную эволюцию в целом. Необходимо подчеркнуть особенности поэтического философствования, а также размышления средневековых тюрков о боге, вселенной, природе и назначении человека, целиком и полностью вписывающейся в контекст средневекового мышления со свойственными ему мировоззренческими принципами.