Ормон-хан был основателем и единственным ханом Кыргызского (Кара-Кыргызского) ханства, которое существовало с 1842 по 1854 годы.
Ему принадлежит не только создание государства, но и активная законодательная деятельность.
Основой Кыргызского ханства было объединение кыргызских племен в 1842 году. Племена решили объединиться из-за агрессии соседей и избрали Ормона своим ханом. Чтобы показать свое величие, он захватил Бишкек (тогда Пишкек) – кокандский город. Этим он показал, что равен Худояр-хану (хану Кокандского ханства).
Объяснение:
Кыргызское ханство не успев появиться стало субъектом Кыргызско-казахской войны в 1846 году. За победу над Кенесарой Касымоваым Ормон-хан был награжден Россией золотыми медалями.
Ормон-хан пытался получить поддержку России и пойти против Кокандского ханства и казахов. Но он не хотел быть российским подданым, и потому откочевал в ущелье.
Кыргызское ханство было создано феодальным, но оно не было централизованным. А политика Ормон-хана не была структурированной: он хотел вести жесткую политику, но прекращал ее, сталкиваясь с интересами вассалов. Ормон-хан занимался законодательной деятельностью и издал свод законов «Назидания Ормона». Законы действовали во владениях хана.
В 1854 году Ормон-хан поругался с Боромбай-биием (манап Иссык-Куля) и напал на него. В итоге, Ормон-хана взяли в плен, до того как стать свободным, Балбай-батыр убил Ормон-хана.
Поскольку ханство было полностью олицетворено с ханом и ему подчинялось, вместе с его смертью, оно прекратило свое существование.
В результаті селянської реформи 1861 року в Російській імперії сприятливими стали умови для розвитку товарно-грошових відносин на селі та продажу сільськогосподарської землі. Артем Терещенко зі своїми двома синами Іваном та Олександром розпочали скуповувати володіння поміщиків, господарства яких занепадали. На початок ХХ століття родина володіла майже 200 тис. га землі у Чернігівській і Курській губерніях, що робило її одним із найбільших землевласників Російської імперії[1]. Поруч із сільськогосподарськими землями Терещенки скуповували та оновлювали цукрові заводи, млини і винокурні. Нарівні з модернізацією придбаних цукрових заводів, підприємці будували нові.
У 1870 році Артем Терещенко із синами заснували «Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків» з початковим капіталом у 3 млн крб, який до 1900 року досяг уже 8 млн крб. На той час у розпорядженні товариства перебувало п'ять цукрових заводів: власні рафінадні — Михайлівський (Глухівський повіт), Тульський і орендований Черкаський; цукрові — Воронізький (Глухівський повіт) та орендований Крупецький (Путивльський повіт). Товариство було акціонерною компанією закритого типу, акції якої могли переходити виключно між його засновниками — родиною Терещенків.[2]