Літопис розповідає про початок української держави, про перших наших князів. Цікавою є легенда про заснування Києва: апостол Андрій Первозваний під час подорожі по Дніпру пророкував, що на прибережних пагорбах постане місто: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах воз-сіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». Докладно автор розповідає про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), на воротах якого він повісив свій щит на знак перемоги. Одним із найвідо-міших фрагментів «Повісті минулих літ», який пізніше ліг в основу сюжетів багатьох літературних творів, є розповідь про войовничого Святослава, який не знав страху й ніколи не відступав перед ворогом. Його вислів «Іду на Ви!» став афоризмом, ці слова князь відкрито промовляв, коли мав намір боротися з ворогом. Відомим також став вислів Святослава, який він виголосив перед нерівним боєм зі стотисячним грецьким військом: «Не осоромимо землі Руської, ляжемо тут кістьми: мертві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду; якщо моя голова ляже, то дбайте самі про себе». З-поміж найвідоміших сюжетів літопису такі: про загибель Ігоря, про помсту княгині Ольги древлянам, про вбивство Бориса й Гліба їхнім братом Святополком.
Волков Валерий Война застала Валерия в Севастополе. Бесстрашно сражался 12-летний защитник города вместе с горсткой храбрецов-разведчиков морской пехоты, прикрывавшей отход воинских частей из Севастополя. Он погиб как патриот – геройски. Подбитый им вражеский танк надолго остановил в узком ущелье танковую колонну противника – в этом бою наши моряки победили. Знаменем защитников Севастополя стал пионерский галстук Валерия. Имя героя занесено в Книгу почета Всесоюзной пионерской организации имени В. И. Ленина.
Между 140 и 130 годами до н. э. на территорию Греко-Бактрийского царства вторгаются кочевые племена — юеджи. В истории эти племена больше известны как кушаны. Как предполагают ученые, это название произошло от названия одного из племён юеджей — гуйшуань (кушан).
Вторжение юеджей в Греко-Бактрийское царство приводит к окончательному его распаду. Кушаны поселяются на землях северной Бактрии.
Первым правителем, объединившим пять юеджийских племён, стал Кудзула Кадфиз. Столицей государства, видимо, был город на месте Дальверзинтпепа, в долине Сурхандарьи.
Во времена правления Кудзулы Кадфиза в состав Кушанского государства вошли Афганистан и Кашмир. При его сыне — Виме Кадфизе территория государства ещё больше увеличилась. Во времена правления Канишки столица государства была переведена из Бактрии в Пешавар, а Кушанское государство превратилось в огромную империю, занимавшую территорию от Индии и Хотана до юга Узбекистана и Афганистана. Наряду с Римом, Парфией и Ханьским Китаем, Кушанское государство являлось одной из мировых империй, которые поделили между собой все передовые в культурном отношении страны того времени от Британских островов на западе до берегов Тихого океана на востоке.
В III веке н. э. в результате беспрерывных войн и завоеваний сасанидского Ирана на востоке, Кушанское царство теряет основные территории, лишь отдельные его владения сохраняются в Северной Индии.
Літопис розповідає про початок української держави, про перших наших князів. Цікавою є легенда про заснування Києва: апостол Андрій Первозваний під час подорожі по Дніпру пророкував, що на прибережних пагорбах постане місто: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах воз-сіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». Докладно автор розповідає про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), на воротах якого він повісив свій щит на знак перемоги. Одним із найвідо-міших фрагментів «Повісті минулих літ», який пізніше ліг в основу сюжетів багатьох літературних творів, є розповідь про войовничого Святослава, який не знав страху й ніколи не відступав перед ворогом. Його вислів «Іду на Ви!» став афоризмом, ці слова князь відкрито промовляв, коли мав намір боротися з ворогом. Відомим також став вислів Святослава, який він виголосив перед нерівним боєм зі стотисячним грецьким військом: «Не осоромимо землі Руської, ляжемо тут кістьми: мертві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду; якщо моя голова ляже, то дбайте самі про себе». З-поміж найвідоміших сюжетів літопису такі: про загибель Ігоря, про помсту княгині Ольги древлянам, про вбивство Бориса й Гліба їхнім братом Святополком.