Чого навчав Ісус?
Багато віруючих людей вважає, що релігія не повинна стояти осторонь політичних справ і що вона може відігравати важливу роль у розв’язанні проблем людства. Проте інші віруючі переконані, що релігія і політика не мають змішуватися. А як ви вважаєте, чи повинна релігія і політика тісно співпрацювати?
ІСУСА ХРИСТА названо «найвпливовішою постаттю в релігійній історії людства». Що відповів би Ісус, якби його можна було запитати: «Чи релігія має втручатися в політику?» Коли Ісус був на землі, він словами і вчинками виявив свій погляд на це питання. Наприклад, у відомій Нагірній проповіді він дав своїм послідовникам вказівки, як вони повинні ставитися до справ суспільства. Розгляньмо деякі думки з цієї проповіді.
Християни і суспільство
Ісус пояснив, як його послідовники мають ставитись до світу: «Ви — сіль землі. Якщо ж сіль втратить свої властивості, то як зробити її знову солоною? Вона вже ні до чого не придатна, тому її викидають геть і топчуть. Ви — світло для світу. (...) Ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі вчинки і прославляли вашого небесного Батька» (Матвія 5:13—16). Чому Ісус прирівняв своїх послідовників до солі та світла?
Ісус мав на увазі, що вони повинні бути наче сіль не тільки для якоїсь маленької групи людей, а для цілого світу. Також вони є наче світло не для обмеженого кола людей, але для всіх, хто охоче приймає це світло. За до таких образних висловів Ісус пояснив, що не хоче, аби його послідовники відокремлювалися від суспільства.
Щоб сіль запобігала псуванню їжі, її треба додати до тої їжі. Світильник не може освітити кімнату, якщо його туди не поставити. Тож не дивно, чому Ісус ніколи не наказував своїм учням відокремлюватись від суспільства і створювати ізольовані поселення віруючих. Ісус також не заохочував їх жити відлюдниками за мурами релігійних орденів. Навпаки, християни мають справляти вплив на життя інших, подібно як сіль впливає на їжу, а світло розсіює темряву.
Судьба Клеопатры – сплошные перипетии. После смерти отца, восемнадцатилетней, Клеопатра-царица, согласно местным обычаям, вышла замуж за брата, Птолемея XIII, которому исполнилось 10 лет. Супружеская чета должна была управлять государством. Однако фактически бразды правления принадлежали царским сановникам, спровоцировавшим в Александрии восстание против царствующей династии. Клеопатра вынуждена была бежать в Сирию, её муж-брат остался в Египте. ... Судьба Клеопатры на этот раз оказалась к ней благосклонна. Она тайно встретилась с Цезарем, после чего римский император публично зачитал завещание отца Клеопатры, из которого следовало, что она и брат должны царствовать совместно. Казалось бы, всё уладилось. Но судьба Клеопатры капризна.
