Багато чого в культурі XX ст. робить її зовсім іншою в порівнянні з усією попередньою історією людства. З небаченою силою проявилася закономірність прискорення історичного процесу. Перестають відігравати попередню роль простори і відстані, а протягом життя лише одного покоління відбуваються зміни такої глибини і значущості, що вони змінюють і образ світу б мислення. Якщо останні 50 тисяч років існування людства виміряти числом поколінь (тривалість життя покоління умовно приймемо за 62 роки, хоча у давнину людині було відведено речинець у 2—2,5 рази менший), то всього одержимо близько 800 таких поколінь. З них 650 провели своє життя у печерах. Тільки протягом 70 останніх поколінь став можливим тісніший зв'язок між людьми завдяки писемності. Лише протягом життя останніх шести поколінь ми познайомилися з друкованим словом, а при чотирьох — навчилися досить точно вимірювати час. Лише останні два користуємося електромотором. А переважна більшість всіх матеріальних цінностей, з якими ми маємо справу у повсякденному житті, була вперше створена протягом життя сучасного покоління. Відзначимо, що при збереженні нинішніх глобальних демографічних тенденцій років через 40—50 кількість людей, які живуть на землі, вперше в історії перевищить кількість усіх померлих разом взятих. І це не фантастичне припущення — в Індії і Китаї в кінці XX століття вже проживає по мільярду чоловік.
Объяснение:
Обьяснения нет
Селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, металеві, дерев'яні предмети для господарського та побутового вжитку тощо.
З розвитком внутрішнього й зовнішнього ринків зростала потреба феодалів в грошах, і частина натуральної данини замінювалася на грошову. З середини XV ст. всі витрати і штрафи вже стягалися грішми.
Наприкінці XIV - у першій половині XVI ст. поглиблювався суспільний поділ праці, розвивалися міські ремесла. Центрами ремісництва були Київ, Львів, Луцьк, Кам'янець та інші міста. Наприклад, у Києві у XV ст. працювали кравці, кушніри, шевці, стригалі вовни, ювеліри-золотарі, зброярі, сідлярі, ковалі, теслярі, винники, пекарі, рибалки та ін.
У XV ст. - першій половині XVI ст. на Україні тривав дальший розвиток торгівлі, зумовлений піднесенням продуктивних сил, поглибленням суспільного поділу праці, зростанням товарного виробництва, спрямованого як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. Внутрішня торгівля відбувалася в суворих межах середньовічної регламентації: згідно із законом складського права приїжджі купці зупинялися в містах, які цим правом користувалися, і продавали свої товари на умовах, визначених місцевим купецтвом; при цьому приїжджі купці мусили користуватися лише певними шляхами й сплачувати на них мита та інші торговельні збори.
У великих містах існували спеціальні торговельні ряди (у Києві, наприклад, - хлібні та рибні, у Луцьку, Львові, Кам'янці - суконні ряди). Торжища виникали також у великих селах, переважно біля монастирів. Визначну роль у розвитку внутрішньої торгівлі відігравали ярмарки, які відбувалися у певні дні у великих містах.
Економічний розвиток українських земель зумовив і розвиток зовнішньої торгівлі. За кордон вивозили полотно, пояси, шапки, хутряні вироби, мечі, ножі, стріли, ювелірні вироби. Велике значення мало розширення економічних зв'язків України з Росією, ганзейськими містами та генуезькими містами-колоніями в Криму.
З кінця XIV ст. пожвавлюється торгівля Києва та інших українських міст з Твер'ю, Новгородом, Москвою. В Києві існували двори-колонії російських, грецьких, польських, турецьких, італійських купців. Інтенсивно торгували з Кафою, Львовом і Луцьком. Значних розмірів досягла торгівля українських міст з країнами Центральної та Західної Європи. З кінця XV ст. зростає роль Гданська, через який до Західної Європи з України вивозилося збіжжя, продукти лісового промислу.
Генезис капіталізму в Західній Європі, розвиток товарно-грошових відносин зумовили зміни і в структурі поміщицького господарства на Сході Європи, зокрема в Речі Посполитій. Протягом XVII ст. Україна залучається до балтійського експорту сільськогосподарських продуктів (через Гданськ). Піднесення міст і мануфактур в Європі викликало попит на український хліб і промислову сировину.
Розвиток внутрішнього та зовнішнього ринку спонукав польських феодалів до перетворення своїх маєтностей на фільварки, тобто до запровадження власного господарства (з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської сировини), заснованого на постійній щотижневій панщині. Така перебудова аграрних відносин стала можливою за умов зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва й кріпосного права (безпосередньої влади феодала над селянами). Феодальна держава та панство шукали шляхів збільшення прибутків від своїх маєтків насамперед за рахунок посилення експлуатації селянства.
Внаслідок освоєння окраїн - Наддніпрянщини і Побужжя - та піднесення фільваркового господарства протягом другої половини XVI - першої половини XVII ст. на Україні значно зросла площа оброблюваних земель. Культурне землеробство поширювалося на нові місцевості Східного Поділля, на південну частину Київщини й Лівобережжя, Слобідську Україну. Найрозвинутішими в цьому відношенні були Волинь, Галичина, Західне Поділля - тут панувало трипілля, лани удобрювалися. Основним знаряддям праці був дерев'яний плуг "із залізом" (залізним череслом і лемешем). У східних і північних районах поряд з трипіллям зберігався перелог.
Основною культурою залишалося жито, але поширювалися також пшениця та ячмінь. Пшениця вирощувалася у фільварках переважно на продаж. Головними технічними культурами, як і раніше, були льон, коноплі, хміль. Розвивалося городництво, садівництво, пасічне бджільництво, ставкове рибальство, помітно зросло тваринництво. Розводили велику рогату худобу і свиней, у гірських районах - овець, у степових ширилося конярство. Зберігали своє значення й мисливські промисли.
Як і раніше, у внутрішній торгівлі значну роль відігравали місцеві торги та ярмарки, що відбувалися у містах і містечках, визначених королівськими грамотами - привілеями. Деякі ярмарки (у Києві, Львові, Кам'янці, Луцьку) мали загальноукраїнське значення. Сюди з'їжджалося і купецтво із сусідніх країн. У містах розвивалася постійна торгівля, зростало число крамниць.