Політичне становище:
Створений за рішенням Віденського конгресу Німецький союз існував лише на папері. Німецький союз не мав єдиного Уряду, спільного законодавства та збройних сил. Сейм, який збирався у Франкфурті-на-Майні, реальної влади не мав. Кожна з держав Німецького союзу мала свого монарха, уряд, армію, грошову систему та власні митні тарифи.
Економічне життя:
На землях, які під час наполеонівських війн входили до складу імперії, розпочався процес розкріпачення селян, але потім цей процесс згорнули. Це стримувало розвиток сільського господарства та формування ринку вільної робочої сили. Розвиткові промисловості заважало існування митних кордонів між численними німецькими державами. Промислова революція розпочалася в Німеччині у 30-х pp. - пізніше, ніж в Англії та Франції.
Національно-визвольний рух:
Створення Німецького союзу привело до поширення в Німеччині надій на єдність німецьких держав. Мрії про єдину Німеччину, в якій будуть забезпечені невід'ємні права людини та громадянина, набули поширення. У 1815 р. студенти Єнського університету створили товариство, яке пропагувало ідею національного об'єднання Німеччини. Ці вимоги вони поєднували з виступами проти реакційних порядків.
ІталіяПолітичне становище:
Рішення Віденського конгресу негативно вплинули на розвиток Італії. Її знову було переділено на вісім невеликих королівств і герцогств, а північно-східна частина - Ломбардо-Венеціанське королівство - увійшла до складу Австрійської імперії на правах автономії. В усіх державах півострова було відновлено абсолютну владу монархів, панівними силами знову стали дворянство й духівництво.
Економічне життя:
Між італійськими державами існували митні кордони, в кожному королівстві та герцогстві діяли власні системи мір І ваг, грошові системи, закони. Роздробленість країни стала головною перешкодою для економічного розвитку країни. За рівнем промислового розвитку Італія значно поступалася Англії, Франції, навіть Пруссії. Промислова революція розпочалася тут лише у 30-40-х pp. XIX ст.
Національно-визвольний рух:
Період від кінця XVIII ст. до 1870 р. в італійській історії називають епохою "Рісорджименто". То був період розгортання національно-визвольного руху, боротьби за відродження Італійської державності. У липні 1820 р. першими в Італії підняли повстання неаполітанські карбонарії. Революція тривала тиждень і завершилася перемогою.
Європейські монархи на засіданні Священного союзу обговорили становище в Неаполі та доручили Австрії придушити революцію. Австрійська армія завдала поразки неаполітанцям і відновила в Неаполі абсолютну монархію.
К началу 17 века в Англии по-прежнему господствовали феодальные отношения. Они стесняли развитие капиталистических отношений, рост промышленности, торговли и сельского хозяйства. Короли увеличивали налоги и стремились распустить парламент, который существовал с 13 века. Они стремились к неограниченной власти. Это вызывало недовольство крестьян и ремесленников дворянства и буржуазии.
Основная причина революции заключалась в том, что без насильственной ликвидации феодальных порядков и неограниченной королевской власти стало невозможным дальнейшее развитие капиталистических отношений. Новые дворяне хотели отмены платежей королю за пользование землей. В результате резкого ухудшения положения народных масс участились народные восстания. Труднее становилось собирать налоги, королевская казна постоянно испытывала недостаток в деньгах.
После долгого перерыва в 1640 году был созван парламент. Он отменил незаконные налоги и разрешил взимать их только с разрешения парламента. Король был лишен права распускать парламент без его согласия. Власть все больше переходила к парламенту. Но король, церковь и старая феодальная знать не хотели с этим мириться и стремились разогнать парламент. Была создана лондонская милиция из ремесленников и крестьян, которые должны были защитить парламент. Часть королевских войск перешла на сторону парламента.
Король Карл 1 бежал на север и там стал собирать армию. Осенью 1642 года он начал войну против парламента. Англия разделилась на сторонников парламента и короля. На стороне парламента были Лондон и другие крупные города, а также промышленно-развитый юго-восток страны.
Наиболее видным сторонником парламента был Оливер Кромвель. Военные победы принесли Кромвелю огромный авторитет. Он создал армию “нового образца”. В июне 1645 года произошла битва при Нейзби, которую выиграли сторонники парламента. Король бежал. К 1646 году гражданская война закончилась победой революции.