Українське питання напередодні Другої світової війни було ще більш заплутаним, ніж у 1914 році. Його вирішення впливало на долю щонайменше чотирьох держав, до складу яких входили українські етнічні землі у міжвоєнний період. Стороною, яка відразу включила "українське питання" до порядку денного, була Німеччина. Нацистська партія Німеччини, яка прийшла до влади в країні 1933 року, бачила Україну складовою "життєвого простору на Сході". Але згодом "Українське питання" втратило на якийсь час актуальність, оскільки Німеччина після угоди сконцентрувалася на вибудовуванні відносин із країнами Західної Європи, а Польща уникала різких кроків через власну геополітичну вразливість.
Объяснение:
В конце ХI века стали необратимыми центробежные процессы в Киевской Руси и ускорилось формирование локальных политических центров. В северо-восточной Руси таким центром стало Владимиро-Суздальское княжество. В 1097 году Любечский съезд князей признал это княжество вотчиной Владимира Мономаха, последнего князя, объединившего под своей властью всю Русь. Наследники Мономаха Юрий Долгорукий и Андрей Боголюбский также боролись за великое княжение, но обладание Киевом уже не было для них первостепенной задачей. Сын Юрия Долгорукого и приемник Андрея Боголюбского Всеволод Большое Гнездо, стал титуловаться великим князем владимиро-суздальским. Это означало, что в глазах князей северо-восточной Руси великое княжение уже не было связано исключительно с Киевом. Монгольское нашествие нанесло серьезный удар по всей Руси, в том числе по Владимиро-Суздальскому княжеству. Однако в 1243 году князь Ярослав Всеволодович добился в Орде ярлыка на своё княжество. Со временем Владимиро-Суздальское княжество пришло в упадок, но именно оно стало колыбелью Московского государства.