Напередодні Першої світової війни українські землі продовжували залишатися в складі двох імперій – Російської та Австро-Угорської. Вони різнилися за рівнем економічного і соціального розвитку, освіти та культури, адміністративним устроєм. Обидві імперії проводили політику, спрямовану на знищення національної самобутності населення і колоніальну експлуатацію цих земель. Найбільших утисків у національному відношенні зазнавало українське населення, яке перебувало під владою Російської імперії. Національна політика австрійського уряду, хоча і була м'якшою, вела до розпалення українсько-польського конфлікту в Галичині.
До складу Російської імперії входили дев'ять губерній, об'єднаних у три великі регіони: Південно-Західний край (Подільська, Волинська, Київська губернії), Лівобережна Україна (Полтавська, Чернігівська, Харківська губернії) і Новоросія (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії). Українці також заселяли великі райони Кубані, Чорноморської губернії, Курщини, Воронежчини, Холмщини, Берестейщини.
Територія Західної України (сучасна територія Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської та більша частина Чернівецької областей) входила до складу Австро-Угорщини.
У сільській місцевості проживало близько 80 % жителів України, у місті – до 20 %. За національним складом село було переважно українським, землеробським, місто – багатонаціональним, здебільшого російським і єврейським, а на західноукраїнських землях – польським та єврейським. Українці в містах України становили близько 1/3 населення. Між містом і селом існували глибокі мовні відмінності. У селі розмовляли українською мовою, у місті – здебільшого російською, а на заході – польською, німецькою та угорською.
В економічному відношенні більш розвинутими були українські землі в складі Російської імперії, особливо Південь і Схід України. Донбас став вугледобувною і металургійною базою Російської імперії. На той час добування вугілля і виплавка металу були основними показниками могутності країни. Крім того, українські землі були і житницею Європи.
На українських землях у складі Австро-Угорської імперії промисловість була майже відсутньою. Набули розвитку лише лісообробна, нафтодобувна і харчова галузі. Селянство потерпало від малоземелля, і значна частка населення змушена була емігрувати або вирушати на заробітки за океан.
Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, мала загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків. Об'єктом їх експансії були й українські землі. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія, не проти була щось отримати і Османська імперія.
Росія, яка на міжнародній арені декларувала себе захисником слов'янських народів, прагнула здійснити мрію всіх російських царів – об'єднати всі землі колишньої Київської Русі під своєю зверхністю. У ході війни вона намагалася оволодіти Галичиною, Буковиною, Закарпаттям. Тому російський Генеральний штаб вістря наступу російської армії спрямовував на Галичину.
Австро-Угорщина, у свою чергу, зазіхала на Волинь і Поділля. Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських землях Австро-Угорщини й відділених від Росії територіях буде створено окрему адміністративну одиницю з широкими автономними правами під зверхністю Австро-Угорщини.
У Німеччині широкі плани щодо України розроблялись як із боку військових, так і з боку промисловців і політиків. Особливо привабливою Україна з її сировинними і продовольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни, коли власні ресурси цієї європейської держави були виснажені.
Средневековые города были окружены высокими стенами с башнями, а также глубокими ямами для защиты от нападения снаружи. В случае нападения горажане города состовляли военное ополчение. Стены ограничивали рост города, поэтому улицы делались крайне узкими, а верхние этажи домов нередко выступали над нижними. Узкие и кривые улицы городов были часто полутёмными, уличного освещения не существовало что делало купцов и бояр как и обычных людей легкой мешенью для воров и разбойников. Центральным местом в городе была обычно рыночная площадь, неподалёку от которой располагался городской собор . Мусор и нечистоты в городах обычно сбрасывали в реки или в близлежащие рвы, а то и вовсе на голову прохожим. В городах из за нечистот часто вспыхивали эпидемии, которые переносили как и тараканы с крысами, так и бродяги, часто бывали и пожары которые легко перекидывались с крыши на крышу и часто люди не успевали потушить и если город маленький сжигал добрую половину города .Основное население средневековых городов составляли ремесленники. Ими становились крестьяне, бежавшие от своих владельцев или уходившие в города на условиях выплаты владельцу оброка. Становясь горожанами, они постепенно освобождались от личной зависимости феодалу. Если бежавший в город крестьянин жил в нем в течение определенного срока, обычно — один год и один день, то он становился свободным. Лишь в дальнейшем в городах появились купцы. Хотя основная масса горожан занималась ремеслом и торговлей, многие жители города имели свои поля, пастбища и огороды вне городских стен, а отчасти и в черте города.
В чем клялся на суде Осириса умерший? На суде покойный обращается к Осирису, а затем к каждому из 42 богов, оправдываясь в смертном грехе, которым тот или иной бог ведал. В этой же главе содержится текст оправдательной речи:
Слава тебе, бог великий, владыка обоюдной правды. Я пришел к тебе, господин мой. Ты привел меня, чтобы созерцать твою красоту. Я знаю тебя, я знаю имя твое, я знаю имена 42 богов, находящихся с тобой в чертоге обоюдной правды, которые живут, подстерегая злых и питаясь их кровью в день отчета перед лицом Благого. Вот я пришел к тебе, владыка правды; я принес правду, я отогнал ложь. Я не творил несправедливого относительно людей. Я не делал зла. Не делал того, что для богов мерзость. Я не убивал. Не уменьшал хлебов в храмах, не убавлял пищи богов, не исторгал заупокойных даров у покойников. Я не уменьшал меры зерна, не убавлял меры длины, не нарушал меры полей, не увеличивал весовых гирь, не подделывал стрелки весов. Я чист, я чист, я чист, я чист.
В этой же главе приводится речь, которая произносится при выходе из «чертога обоюдной правды» . Она интересна тем, что в ней покойный говорит:
…нет ко мне обвинения со стороны современного царя… Я явился к вам без греха, без порока, без зла, без свидетеля, против которого я бы сделал что-либо дурное…
Он, как на настоящем судебном процессе, доказывает что обвинение против него необоснованно, что нет свидетелей против него. Что особенно интересно, с этой речью он обращается к 42 богам, которых можно назвать присяжными, которых он «умилостивил тем, что им приятно»
Кого в Древнем Египте считали хорошим человеком? Египтяне верили, что душа человека после смерти попадает в "царство мёртвых". Распоряжается там бог Анубис, которого изображали с телом человека и черной головой шакала. Взяв умершего за руку, он вел его на суд Осириса, который восседал на троне. Умерший, стоя в белых одеждах, клялся: "Я не делал зла. Я не убивал. Я не приказывал убивать. Я не крал. Я не лгал. Я не был причиной слёз. Я не поднимал руку на слабого. Я не завидовал. Я не сквернословил. Я не говорил дурного о царе. Я не пренебрегал богам. Я чист, я чист, я чист, я чист!" Показания умершего записывал Бог Тот. Правдивость клятвы проверяли: сердце человека клали на одну чашу весов, а на другую - фигурку богини правды Маат. Равновесие означало, что умерший не солгал, значит он был добрым и праведным человеком. Рядом с весами опиралось на передние лапы свирепое чудовище с телом льва и зубастой пастью крокодила. Оно готово было проглотить того, кто солгал и при жизни творил зло. А праведника пропускали на чудесные поля мёртвых.
Напередодні Першої світової війни українські землі продовжували залишатися в складі двох імперій – Російської та Австро-Угорської. Вони різнилися за рівнем економічного і соціального розвитку, освіти та культури, адміністративним устроєм. Обидві імперії проводили політику, спрямовану на знищення національної самобутності населення і колоніальну експлуатацію цих земель. Найбільших утисків у національному відношенні зазнавало українське населення, яке перебувало під владою Російської імперії. Національна політика австрійського уряду, хоча і була м'якшою, вела до розпалення українсько-польського конфлікту в Галичині.
До складу Російської імперії входили дев'ять губерній, об'єднаних у три великі регіони: Південно-Західний край (Подільська, Волинська, Київська губернії), Лівобережна Україна (Полтавська, Чернігівська, Харківська губернії) і Новоросія (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії). Українці також заселяли великі райони Кубані, Чорноморської губернії, Курщини, Воронежчини, Холмщини, Берестейщини.
Територія Західної України (сучасна територія Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської та більша частина Чернівецької областей) входила до складу Австро-Угорщини.
У сільській місцевості проживало близько 80 % жителів України, у місті – до 20 %. За національним складом село було переважно українським, землеробським, місто – багатонаціональним, здебільшого російським і єврейським, а на західноукраїнських землях – польським та єврейським. Українці в містах України становили близько 1/3 населення. Між містом і селом існували глибокі мовні відмінності. У селі розмовляли українською мовою, у місті – здебільшого російською, а на заході – польською, німецькою та угорською.
В економічному відношенні більш розвинутими були українські землі в складі Російської імперії, особливо Південь і Схід України. Донбас став вугледобувною і металургійною базою Російської імперії. На той час добування вугілля і виплавка металу були основними показниками могутності країни. Крім того, українські землі були і житницею Європи.
На українських землях у складі Австро-Угорської імперії промисловість була майже відсутньою. Набули розвитку лише лісообробна, нафтодобувна і харчова галузі. Селянство потерпало від малоземелля, і значна частка населення змушена була емігрувати або вирушати на заробітки за океан.
Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, мала загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків. Об'єктом їх експансії були й українські землі. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія, не проти була щось отримати і Османська імперія.
Росія, яка на міжнародній арені декларувала себе захисником слов'янських народів, прагнула здійснити мрію всіх російських царів – об'єднати всі землі колишньої Київської Русі під своєю зверхністю. У ході війни вона намагалася оволодіти Галичиною, Буковиною, Закарпаттям. Тому російський Генеральний штаб вістря наступу російської армії спрямовував на Галичину.
Австро-Угорщина, у свою чергу, зазіхала на Волинь і Поділля. Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських землях Австро-Угорщини й відділених від Росії територіях буде створено окрему адміністративну одиницю з широкими автономними правами під зверхністю Австро-Угорщини.
У Німеччині широкі плани щодо України розроблялись як із боку військових, так і з боку промисловців і політиків. Особливо привабливою Україна з її сировинними і продовольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни, коли власні ресурси цієї європейської держави були виснажені.