ответ:1722-1727 рр. - діяльність Першої Малоросійської колегії.
1723 р. - подання Петрові І Коломацьких чолобитних. Ув'язнення наказного гетьмана Павла Полуботка у Петропавловській фортеці.
1727-1734 рр. - гетьманування Данила Апостола.
1734-1750 рр. - діяльність Правління гетьманського уряду.
Який новий порядок обрання полкової старшини передбачав царський указ? Про що це свідчило?
З грамоти царя Петра І до гетьмана І. Скоропадського (1715): «Відомо стало Нам, що в Малій Росії підлеглі тобі полковники на різні полкові уряди сотників обирають і затверджують на свій розсуд, не сповіщаючи тебе, підданого Нашого... Отож Ми, клопочучись про наших підданих з малоросійського народу, наказуємо надалі козацьким полковникам полкову старшину й сотників самим не обирати й не затверджувати. Коли ж у якомусь полку вільним буде місце полкової старшини чи сотника, полковнику належить збирати раду й радитися з полковою старшиною та сотниками; і на тій раді зі згоди всіх вибрати на той уряд людей двох-трьох заслужених і вірних(...), писати про те тобі та їх самих до тебе надсилати. Тобі ж, підданому Нашому, з тих призначених осіб належить вибрати, хто найбільш гідний тогоуряду; хто завжди зберігав до Нас, Великого Государя, непорочну вірність, того одного своїм універсалом од себе на той уряд призначати й на вірність Нашій Царській Величності приводити за звичаєм перед стольником Федором Протасьєвим, що живе при тобі... А якщо з тих, хто призначений на полкову старшину чи в сотники полковниками до цього Нашого указу, хтось схильний до зради, то таких належить замінити, а на їх місце обрати й призначити інших, вірних і гідних того уряду людей оголошеним вище».
1. До яких заходів щодо Гетьманщини вдався царський уряд за гетьманування Івана Скоропадського?
Гетьманування I. Скоропадського за традицією мало розпочатися з підписання статей. Але Петро I відмовився зробити це, пояснивши таке рішення воєнними обставинами. Після Полтавської битви, 17 липня, І. Скоропадський, перебуваючи з козацьким військом у таборі під Решетилівкою, звернувся до царя з 14 пунктами статей. У них він просив підтвердити права й вольності Гетьманщини та вирішити чимало важливих державних справ.
У відповідь Петро І 1709 р. надіслав іменний указ, котрий аж ніяк не нагадував міждержавні договірні статті. У ньому права і вольності підтверджувалися в такому вигляді, який відповідав інтересам Росії. Згодом було обіцяно надати й статті. Щодо інших питань, то цар відповів, що під час походів під командування російських генералів мають переходити не лише прості козаки, а й гетьман. Воєводи сидітимуть в українських містах, у місцеві справи вони не втручатимуться, крім таких «державних», як «зрада» (під «зрадою» розумілися будь-які дії, що суперечили бажанням царя).
Гетьман Іван Скоропадський.
Важливою новиною було призначення царського резидента П. Ізмайлова при гетьманові. Йому надавалося право здійснювати контроль над гетьманом та урядом.
Своєрідним додатком до указу були явні й таємні статті Ізмайлову. Ці статті називали землі Війська Запорізького «Малоросійським краєм», у якому царський резидент спільно з гетьманом мали утримувати все населення, зокрема бунтівників-запорожців, «у тиші й покорі великому государю». Наказувалося «своєвольців викорінювати», не дозволяти їм селитися в одному місці, особливо на Січі. Окрім того, резидент мусив стежити, аби гетьман без дозволу царя не змінював структуру посад у Генеральній канцелярії, не призначав нових полковників, не відбирав і не давав нікому маєтностей.
Объяснение:
Петр I и Карл XII
Прежде всего бросается в глаза, что ни тот ни другой не получили систематического, завершенного воспитания и образования, хотя образовательно-нравственный фундамент, заложенный в Карла его учителями, представляется более основательным. Петр же до десяти лет, то есть до тех пор, пока кровавые события не вытолкнули его из Кремля, успел лишь пройти выучку мастерству церковно-славянской грамоты под руководством дьяка Никиты Зотова. Те же науки, которые Карл изучал с опытными учителями — арифметику, геометрию, артиллерию, фортификацию, историю, географию и так далее, — Петр наверстывал сам, без всякого плана, с дохтура» Яна Тиммермана (математика весьма посредственного, не раз делавшего ошибки, например, в задачах на умножение) и других не более сведущих учителей. Зато охотой к учению и бойкостью в самостоятельном приобретении знаний Петр намного превосходил своего противника. Воспитание шведского короля можно назвать книжно-героическим, воспитание Петра — военно-ремесленным. Оба государя любили в юности военные забавы, но Карл относился к военному делу идеалистически, видя в нем удовлетворить свое честолюбие, а царь подходил к тому же предмету сугубо практически, как к средству решения государственных задач.
Карл рано оказался вырванным из круга детских представлений вследствие потери родителей, Петр — по причине дворцового переворота. Но если Карл твердо усвоил традиции шведской государственности, то Петр оторвался от традиций и преданий кремлевского дворца, которые составляли основу политического миросозерцания старорусского царя. Понятия и наклонности Петра в юности получили крайне одностороннее направление. По словам Ключевского, вся его политическая мысль долгое время была поглощена борьбой с сестрой и Милославскими; все гражданское настроение его сложилось из ненависти и антипатии к духовенству, боярству, стрельцам, раскольникам; солдаты, пушки, фортеции, корабли заняли в его уме место людей, политических учреждений, народных нужд, гражданских отношений: Область понятий об обществе и общественных обязанностях, гражданская этика «очень долго оставались заброшенным углом в духовном хозяйстве Петра». Тем удивительнее, что шведский король скоро презрел общественные и государственные нужды ради личных наклонностей и симпатий, а кремлевский изгой положил жизнь на служение Отечеству, выразив свою душу в бессмертных словах: «А о Петре ведайте, что ему жизнь не дорога, только бы жила Россия в блаженстве и славе для благосостояния вашего».
Ресурс с текстом: https://sergeytsvetkov.livejournal.com/265338.html
ответ
Греки узнали об этом во время соревнований в Коринфе.
Эта независимость была мнимой, потому что все города переходили под управление Рима.
Римляне построились манипулами, которые были мобильнее, чем легионы и могли прорвать фалангу.